Цими липневими днями 50-річчя роботи у КП «Полтавська центральна районна клінічна лікарня» Полтавської міської ради відзначила головна медична сестра Валентина Михайлівна Малюга.
Валентина Малюга народилася у селі Великі Будища Гадяцького району. Там, у місцевій школі, закінчила 8 класів. Дівчина була здібною до навчання, тому без проблем вступила до Лохвицького медичного училища, яке успішно закінчила у 1972 році. Вже після першого курсу Валентина зрозуміла, що це справді її професія. При проходженні практики вона легко та вправно ставила крапельниці, робила перев’язки, чуйно ставилася до пацієнтів.
У цьому ж таки 1972 році юна медсестра за розподілом приїхала до Полтави, стала працювати у районній лікарні. Відтоді 50 років промайнуло у стінах цього медичного закладу, до якого прикипіла усім серцем. Спочатку Валентина працювала у хірургічному відділенні, а в 1984 році була призначена на посаду головної медичної сестри, на якій працює до цього часу.
Маючи за плечима великий життєвий та професійний досвід, Валентина Малюга ніколи цим не вихвалялася, єдине, каже, пишаюся своїм чудовим, дружним колективом, який очолює головний лікар Олег Мехедько. За довгі трудові роки їй довелося працювати при 5 керівниках, і жоден з них не поміняв головну медичну сестру.
Робочі будні Валентини Михайлівни, як завжди, насичені. Серед посадових обов’язків – облік та звітність, контроль за зберіганням лікарських засобів, санепідрежимом, координація роботи старших медичних сестер 11 підрозділів лікувального закладу.
–«Від того, як спрацюють старші медсестри, залежить результат роботи головної медсестри, – говорить пані Валентина, – вони у нас всі відповідальні та сумлінні, тому покладаюся на них і знаю, що все буде зроблено вчасно та якісно».
Силу та життєву енергію Валентина Михайлівна черпає в дітях та онуках. Радують своїми здобутками син і донька, а також четверо вже дорослих онуків – Андрій, Анна, Катерина і Станіслав. Усі вони знайшли свою стежину в житті, а мама та бабуся завжди була і залишається для них натхненницею та прикладом для наслідування.
–«Якби не війна, я б відчувала себе повністю щасливою, – ділиться Валентина Малюга, – а так серце стискається від жахіть, які принесла на нашу землю війна. На передову мене звичайно не візьмуть через вік, але, якщо доведеться рятувати життя у стінах районної лікарні, я й ночуватиму на роботі – піду в хірургію робити перев’язки, ставити крапельниці, робитиму все, що треба. Дуже хочеться, щоб настав мир і в українських дітей було світле майбутнє.
Юлія ШАБЛЯ,
фото авторки.
