Надія Соколовська – борчиня з Полтави, на чиєму спортивному шляху – десятки перемог. А нещодавно 18-річна дівчина поповнила свій арсенал новим званням – стала на Полтавщині першою з жінок, яка виконала норматив майстра спорту міжнародного класу.
У спорт Надію привів батько-тренер, який із народження доньки був її підтримкою та опорою, головним її вболівальником. Разом зі старшою сестрою вона відвідувала спортивні гуртки, захоплювалася різними його видами. Наполегливість та успіхи старшої сестри загартовували молодшу працювати ще більше, адже здобутків у старшої вистачає – у 2019 році Христина стала чемпіонкою України з вільної боротьби серед кадетів, посіла друге місце на чемпіонаті Європи та третє – на чемпіонаті світу серед кадетів, має звання майстра спорту з вільної боротьби.
Надія зізнається: сестра для неї змалечку була кумиром, вона хотіла бути схожою на неї.
«Для мене прикладом були старші дівчата з нашої збірної, з якими я тренувалася. А сестрою завжди захоплювалася, наслідувала, коли була молодшою. Мені хотілося наблизитися до її результатів», – зізналася дівчина.
У своєму юному віці спортсменка має чималі досягнення: перше «золото» Надія виграла на Всеукраїнських змаганнях у 2019 році, далі – «бронза» на Чемпіонаті Європи з вільної боротьби (U-15), у 16-річному віці отримала «золото» на Чемпіонаті Європи з вільної боротьби серед чоловіків та жінок до 23 років (U-17), та чемпіонаті серед юніорів (U-18); посіла перше місце на чемпіонаті України з вільної боротьби (U-20) та змаганнях України (U-23), чергове «золото» привезла з міжнародних змагань (U-20).
І знову перемога! Нещодавно спортсменка стала віце-чемпіонкою Чемпіонату світу з вільної боротьби серед чоловіків та жінок до 23 років.
Надія розповідає, що на останніх змаганнях була наймолодшою серед учасниць збірної.
«Молодше 20-ти років не було спортсменок. Вважаю їх сильними конкурсантками, але й у своїй перемозі була впевнена, проте не вистачило досвіду. Вірю, що наступного разу зможу перемогти».
Надія Соколовська впевнена що через 3-4 роки спортивна молодь ще заявить про себе світу. З її слів, уже зараз тренуються молоді та активні дівчата, що зможуть в найближчому часі наздогнати її.
«Я б хотіла, щоб професійний спорт розвивався як на Полтавщині, так й загалом в Україні. Я б не сказала, що я віддала весь свій час на тренування, але витрачених годин, сил, старань не злічити. І не приховуючи, в першу чергу змагалася щоразу сама з собою», – каже Надія Соколовська.
Спорт завжди оточував дівчину, а її перші тренери (Віталій Зінченко та Олег Дігоров) змогли ще більше закохати Надію в нього. Юнацькі забавки та шкідливі звички не були цікаві майбутній спортсменці: все, про що вона думала, – це спорт.
«Завдяки прикладу сестри та вихованню батьків я стала такою, якою є зараз. А перші спортивні кроки робила, відвідавши спортивний коледж на Львівщині. Там завдяки тренерам Оресту Скобельському й Олександру Раковському спочатку виграла Чемпіонат України по 17-річних і згодом – Чемпіонат Європи, взявши «золото». В той період багато знайомих мене підтримували, деякі – спокушали піти по кривій доріжці. Вони казали: «Нічого не буде, якщо прогуляєш одне тренування». І справді, якщо я б прогуляла тренування нічого з того, що я досягла, не було б: ні золота, ні срібла, ні бронзи», – каже Надія.
Найтяжчим у змаганнях для себе спортсменка називає очікування сутички, коли нарешті запросять на килим. Ці хвилини до самого протистояння проходять у розминці, психологічній підготовці, а час ніби зупиняється.
Однак кожна перемога того вартує, дарує щоразу незабутні емоції та переживання. Надія Соколовська змогла виконати норматив майстра міжнародного класу обласного рівня, в майбутньому мріє стати першою дівчиною, яка візьме звання заслуженого майстра спорту міжнародного класу.
Розвиваючись у спортивній сфері, Надія уже з дитинства стикалася з упередженнями та стереотипами.
«Я постійно чула, що «дівчата не повинні займатися боротьбою», «дівчинці такий вид спорту не підходить», «краще пішла б на танці», – пригадує Надія. – Мені пощастило, бо в мене був вибір – малою я ходила й на гімнастику, й на плавання та баскетбол. А боротьбу я обрала сама. Проте й досі кажуть: «Як це – дівчина займається боротьбою?».
Інший стереотип стосується візуального вигляду дівчат-борчинь. У суспільстві досі уявляють спортсменку вільної боротьби маскулінною, схожою на хлопця, атлетичної статури.
«Це більше про те, що боротьба робить дівчат «страшними», що всі дівчата, які займаються боротьбою, стають пацанками, набувають рис хлопця у поведінці й у вигляді. А те, що це буцімто «важкий вид спорту», так він і для хлопців важкий. Будь-який спорт – дуже важкий для всіх статей. Зазвичай до мене цього стереотипу не застосовують, і дивуються, бо я не підходжу до усталеного поняття борчині. Однак одне побоювання здійснилось – як і в більшості спортсменок вільної боротьби, маю зламане вухо. Проте це мало хто помічає», – каже Надія.
Переконана, що аби займатися не лише професійним, а й любительським спортом, потрібно мати особистісні якості, такі як: цілеспрямованість, дисциплінованість, самоаналіз, усвідомлювати свої помилки та перемоги. Однак забувати й про відпочинок не варто.
«Ми маємо близько двох місяців на рік, коли немає ані змагань, ані підготовки до них. Це більше для того, щоб відновити свій організм, щоб він відпочив від навантажень», – каже спортсменка.
Повномасштабна війна не могла не вплинути на звичний ритм життя Надії Соколовської.
«Через воєнний стан в Україні спортсменкам стало тяжко з виїзними змаганнями, бо ми не завжди маємо можливість виїхати за межі країни, або прийняти дівчат у нас. Інша причина – тренуємося серед «своїх», через що в загальному не розвиваємося, бо завжди – одні й ті ж суперниці. Раніше ми активно їздили на турніри до Польщі чи Молдови».
Усі незручності й перепони через вторгнення росіян українські спортсмени та спортсменки перетворили у свою головну мотивацію.
«Коли я чую, що до змагань допустили дівчат з Білорусі та Росії, хочеться вийти на килим і перемогти їх. Це й є та мотивація більше тренуватися, не зупинятися, щоб працювати якомога більше», – зазначила спортсменка.
Аліна ДМИТРЕНКО.
Матеріал створено у співпраці з Волинським прес-клубом.
