14 СЕРПНЯ Полтавщина зустріла своїх Героїв – бійців зведеної роти охорони Полтавського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, які впродовж півтора місяця виконували бойові завдання в районі Бахмута, «на нулі», лицем до лиця з ворогом.
По дорозі додому, у селі Копили Терешківської громади, військові зустрілися з головою Полтавської районної військової адміністрації Дмитром Романовим, заступником начальника Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки полковником Михайлом Холодовим, а також рідними та близькими, які з’їхалися на цю довгоочікувану подію.
Від імені держави Дмитро Романов привітав бійців з поверненням на рідну землю, подякував за відданість Батьківщині.
–«Захищаючи нашу землю на рубежах там, де ви були, ви забезпечили мир і спокій на рідній Полтавщині. Низький уклін вам за це, а вашим родинам – вдячність за терпіння. Героям, які не повернулися, Вічна пам’ять!», – зазначив очільник військової адміністрації, після чого всі присутні вшанували полеглих за Україну хвилиною мовчання.
За відмінне виконання бойового завдання зведену роту охорони Полтавського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки відзначив заступник начальника Полтавського обласного ТЦК та СП полковник Михайло Холодов, привітавши з поверненням додому та побажавши міцного здоров’я військовим та їхнім рідним.
Старший зведеного підрозділу, начальник Полтавського районного ТЦК та СП полковник Олександр Логвиненко у промові перед побратимами зазначив, що пишається стояти з ними в одному строю, захищаючи Батьківщину.
–«Я вдячний Богу за те, що у ваших родинах є такі чоловіки, батьки, сини та доньки. Війна змушує нас як страждати, так і об’єднуватися, міцніти, ставати сильнішими. Ви знаєте ціну життя і ціну життя своїх товаришів, на жаль не всі змогли стояти тут. Війна ще не скінчилася, тому наше завдання – боронити землю, захищати мир та щастя наших родин, жінок та батьків. Дякую, що ви є у нашої держави! Ви герої!», – наголосив полковник Логвиненко.
В інтерв’ю з журналістами Олександр Володимирович розповів, що усі бійці раніше служили у штаті рот охорони різних районів Полтавського РТЦК та СП. У результаті проведеного опитування, вони виявили бажання доєднатися до підрозділу та направитися у зону ведення бойових дій. Усі поставлені завдання виконали на відмінно, незважаючи на те, що було гаряче.
–«Навіть я, будучи добровольцем ще з 2014 року, не уявляв, що ця війна – така! Дуже важко. Потрібна реакція та швидкість! У ворога багато артилерії, вони буквально не дають підняти голови, окопатися. Але усьому можна навчитися і Бог нам у цьому допомагає. Зброї вистачало, але зараз хотілося б додати деякого озброєння. З усієї роти близько 60 відсотків – раніше цивільні. Проте вони пройшли серйозні навчання на полігоні, і це багато-кому зберегло життя!», – зазначив Олександр Логвиненко.
Після урочистого шикування, у присутності товаришів, старший лейтенант В’ячеслав Кокоєв зробив пропозицію своїй дівчині Ірині, з якою вони зустрічаються від листопада минулого року. Стоячи на коліні, В’ячеслав вручив коханій квіти та обручку. Щаслива Ірина сказала «так».
Як розповів військовий, він мріяв покликати Іру під вінець з того моменту, як з нею познайомився. Її любов зігрівала його на війні, тому чоловік вирішив не чекати, й освідчитися коханій в такій урочистій обстановці.
В’ячеслав разом з побратимами також захищав позиції на Бахмутському напрямку. За його словами, вони виконували бойові завдання у складі 72-ї бригади – здійснювали штурмові дії та утримували бойові позиції. Близько 50 відсотків бійців роти охорони отримали поранення та наразі проходять лікування й реабілітацію в госпіталях. Один військовослужбовець загинув на фронті й один вважається безвісти зниклим, можливо військовополоненим.
Як пояснює В’ячеслав, великою проблемою є те, що на Донеччині частина населення має проросійські настрої. А тому деякі мешканці здають окупантам позиції ЗСУ, через що зростає імовірність ворожих обстрілів.
У цивільному житті полтавець Олександр Голуб працював керівником торгівельної компанії. У 2014 році брав участь в АТО, тому на початку повномасштабного вторгнення відразу доєднався до лав ЗСУ.
У складі зведеної роти охорони Полтавського РТЦК та СП під час бойового виходу разом з товаришами потрапив у засідку, отримав поранення.
«Ми тоді таки добре накидали кацапам і відійшли. Завдання виконали. Найважче – це очікування бою, час, проведений в передчутті. Сам бій не такий страшний і проходить швидко. Хоча дні на війні зливаються в один. У процесі бою ти не відчуваєш ні болю, ні страху, тобою керує адреналін», – посміхаючись розповідає Олександр.
Військовий відзначає, що по кількості ворожі війська мають перевагу, і в артилерії – теж, але в них немає того завзяття й мотивації, як в українських бійців. Мотивація Олександра – захист дружини та доньки, й рідної Батьківщини.
Мешканець селища Степне Андрій Кубрак, який у свій час обіймав посаду Степненського сільського голови, ще на початку повномасштабного вторгнення доєднався до лав Збройних Сил України. У військкоматі його зарахували до складу роти охорони. Спочатку він виконував бойові завдання з охорони військових об’єктів у Полтавській області. Пізніше Андрій виявив бажання захищати передові бойові рубежі разом з побратимами зі зведеної роти. Впродовж останніх півтора місяця ніс військову службу на Бахмутському напрямку, поблизу Вуглегірської ТЕС, де точилися жорстокі бої.
«Ворог густо поливав вогнем, ми тримали оборону, відстрілювалися, перебуваючи в окопах. Позиції втримали. Бойове завдання виконали», – ділиться Андрій Олексійович.
Тепер рядовий, стрілець Андрій Кубрак разом із земляками, мешканцями села Степне, Віктором Кравченком та Іваном Нечитайлом прибули на рідну Полтавщину, нарешті побачилися з рідними та після відпочинку й відновлення сил готові й надалі боронити Батьківщину.
Німецьку вівчарку Найду, яка прибилася до полтавських вояків під час виконання бойового завдання у селі Вершина, хлопці привезли з собою до Полтави. Старший сержант Юрій Боженко розповідає, що собака провела з ними в окопах чотири доби під обстрілами, після чого військові забрали її до себе. Найда має відмінний слух, тому бійці почуваються спокійніше під час чергувань. Вона неперебірлива в їжі, їсть те, що й усі. До того ж, слухняна, виконує команди.
Переїхавши на Полтавщину, Найда житиме у когось із хлопців, або, за потреби, нестиме свою «собачу» бойову службу на одному з об’єктів, разом з новими господарями.
Юлія ШАБЛЯ.
Фото авторки.
