Полтавська вишивальниця Зоя Дацько родом зі знатного Решетилівського краю – осередку ткацтва, килимарства і вишивання. Все її життя так чи інакше пов’язане з рукоділлям. Без нього, говорить, не уявляє свого життя. Протягом 5 років майстриня активно поширює на межах Полтавщини та світу українську вишивку, популяризує етнічні мотиви й демонструє культуру нашого народу.
З 2017 року в стінах полтавської бібліотеки-філіалу №7 започаткувався «клуб» майстринь-вишивальниць, жіночок, які захоплюються вишиванням та в’язанням. З того часу почала відвідувати його й Зоя Володимирівна. Такі зустрічі об’єднали мисткинь-однодумців не лише з Полтавської області, а й Черкащини. Одним з перших їхніх спільних творчих проєктів стала виставка робіт «Образ і слово Великого Кобзаря у вишивці». Спеціально для заходу жінки підготували близько 80 вишитих портретів Тараса Шевченка, які протягом 40 днів мандрували всією Україною, презентуючи майстерність вишивальниць.
Як поділилась Зоя Володимирівна, саме цей творчий клуб й посприяв створенню й подальшій діяльності волонтерського загону «Невтомні бабусі». Щочетверга вишивальниці за розмовами творили, а у проміжках – плели маскувальні сітки для українських захисників.
За ці роки вишивальниця зібрала вдосталь робіт, щоб похизуватися своїм мистецьким талантом. Приміром, виготовляла екоторбинки, кошти з продажу яких вкладала в матеріали для плетіння сіток на фронт. Також брала участь у схожих проєктах – всеукраїнській акції «Вишивана карта України», головною метою якої було об’єднати всю країну шляхом створення вишитої карти та фестивалі «Цвіт вишиванки» – створення міжнародного вишитого рушника єднання довжиною понад 12 метрів.
Для останнього Зоя Володимирівна з іншими народними умільцями нанесла візерунки народної вишивки, популярної у різних районах Полтавщини. На іншому краї рушника розмістили взірці вишивки представників української діаспори з різних країн світу.
В арсеналі творчих робіт жінки маються вишиті обкладинки на паспорт, картини, присвячені подіям сьогоднішньої війни, рушники, які прикрашають стіни музею Раїси Кириченко у селі Корещина та рушники, вишиті для Свято-Миколаївської церкви та інше. Серед родзинок – обкладинка для книги «Кобзар», яка вийшла друком у 1954 році.
Зоя Володимирівна розповіла, що з початку війни до плетіння маскувальних сіток долучилося чимало полтавок та переселенок з інших регіонів. Всі вони були в захваті не лише від завзятості «бабусь», а й через їх творчий потенціал. Місцеві, які залишали Полтаву й виїжджали за кордон просили залишити їм на згадку про Україну хоча б якісь речі. Вишиті вироби на український мотив Зоя Василівна продавала, а вторговані кошти направляла на доброчинність.
Свої вишиті картини жінка дарує друзям, знайомим, і їх рідним. Картину з українським гербом – подарувала переселенці з Харкова, а та зробила з неї диванну подушку; дві вишиванки жінка передала дівчаткам-сиротам, які залишилися без батьків.
Днями Зоя Володимирівна відсвяткувала свій 67-й День народження у колі рідних та друзів, отримавши масу щирих і теплих слів, квітів та подарунків.
Аліна ДМИТРЕНКО.
Фото з архіву Зої Дацько.
