Весна безжально чесна. Вона не тільки приносить тепло – вона оголює те, що довго ховалося під снігом. При в’їзді до села Мачухи, зі сторони Мильців, у лісосмугах з’являється знайома, але тривожна картина: пластикові пляшки, скло, пакети, побутові відходи.
А далі – більше. На виїзді з села, за цвинтарем, у напрямку Калашників, яр перетворюється на імпровізоване звалище. Сміття тут уже не випадкове – його викидають системно: у пакетах і без, з усього видно – цілеспрямовано. Серед відходів – навіть розкидане взуття різних розмірів, ніби мовчазне свідчення чийогось поспіху або байдужості. І це – парадокс!Бо самі Мачухи – охайні. Доглянуті двори, підметені вулиці, впорядковані обійстя. Важко повірити, що це – справа рук одних і тих самих людей.
У чому проблема стихійних смітників?
Щоб зрозуміти причини, варто звернутися до фактів. У селі Мачухи – близько 1200 домоволодінь. Вивезенням твердих побутових відходів займається КП «Затишок». Станом на 1 березня 2026 року укладено лише 430 договорів. Менше половини.
Послуга доступна: 30 гривень за вивезення одного індивідуального пластикового бака. Баки надаються безкоштовно при укладенні договору, хоча їхня ринкова вартість – близько 2000 гривень. Вивезення – раз на два тижні. У громаді є і контейнери загального користування, і навіть баки для збору пластику. Здавалося б – інфраструктура є. Але проблема – не в техніці.
«Часто укладають один договір на двір, навіть якщо там проживає кілька людей», — пояснює в.о. директора КП Дар’я Науменко.
І тут відкривається важливий момент: неформальна економія породжує формальну проблему.
Коли система працює, але не для всіх
Комунальники працюють. Щодня вулицями курсує спецтехніка, екіпаж забирає відходи, підприємство навіть має подрібнювач гілок і планує створити компостувальний майданчик. Більше того – укладено договір на здачу пластику. Але… у баках для пластику часто опиняється все, крім пластику.
Працівникам доводиться навіть фізично обмежувати доступ до контейнерів — встановлювати спеціальні кришки, щоб запобігти хаотичному викиданню. Це вже не питання інфраструктури. Це – питання поведінки.
Стихійні смітники як симптом
Сміття в ярах і посадках – це не просто наслідок відсутності договорів. Це симптом глибшої проблеми: недовіри до системи, небажання платити навіть символічну суму, звички “якось позбутися” відходів, відсутності діалогу між громадою і службами. І найголовніше – розриву між особистою охайністю та спільною відповідальністю. Бо чистий двір – це ще не чисте село.
Рішення є — але без людей вони не працюють
Проблема стихійних смітників у Мачухах – не унікальна. Але на відміну від багатьох інших громад, тут уже є головне – основа для змін. Інфраструктура працює, комунальне підприємство забезпечує вивезення відходів, існують навіть можливості для сортування та компостування.
І саме тому питання сьогодні звучить інакше: не “що робити?”, а “чому це досі не працює на повну?”. Фахівці з екології одностайні: чим більше людей охоплені системою вивезення відходів, тим менше шансів, що сміття опиниться в лісосмугах чи ярах. У Мачухах механізм простий і доступний – достатньо звернутися до КП «Затишок» і укласти договір. Це займає лічені хвилини, але може суттєво змінити ситуацію в усьому селі.,
Втім, цифри свідчать: значна частина мешканців досі залишається поза системою. Чому? Це питання не має однієї відповіді. Для когось це може бути питання ціни, для інших – сумніви щодо якості послуг або звичайна звичка діяти “по-старому”. Але поки ці причини залишаються невисловленими, вони продовжують працювати проти громади.
Саме тому ключ до змін — не лише в техніці чи тарифах. Він — у діалозі.
Редакція вже готує опитування жителів Мачухівської громади, щоб почути кожного: що не влаштовує, що варто змінити, які рішення люди бачать самі. Це не формальність і не “для галочки”. Це спроба почати чесну розмову, без якої жодна реформа не працює. Бо тільки тоді, коли людина відчуває, що її чують, вона готова змінювати свою поведінку.
Не менш важливо – пояснення і просвіта. Роздільний збір відходів, компостування, правильне поводження зі сміттям – це не складні європейські практики, а цілком реальні речі, які можуть працювати і в українському селі. Але для цього їх потрібно не просто впроваджувати, а пояснювати простою мовою і регулярно.
Та в основі всього — спільна відповідальність. Сьогодні ще часто можна почути: “це мають прибрати комунальники”. Але реальність інша – жодна служба не впорається, якщо частина громади продовжує ігнорувати правила. Чисте середовище — це результат домовленості між людьми.
Мачухи вже мають усе необхідне: техніку, організацію, можливості для розвитку сучасної системи поводження з відходами. Залишається найскладніше – змінити ставлення. Бо чистота – це не випадковість і не сезонна акція перед святами. Це щоденний вибір.
Сміття не з’являється саме – його туди приносить людина. Але так само людина може зробити інший вибір: не викинути в яр, а підписати договір; не пройти повз проблему, а озвучити її. І саме зараз у громади є шанс почати цю розмову.
Редакція запрошує мешканців долучитися до опитування, висловити свою думку і бути почутими. Бо лише через діалог можна знайти рішення, яке працюватиме для всіх. Адже від цього вибору залежить не лише вигляд узбіч чи лісосмуг. Він визначає, якими будуть Мачухи завтра – селом із прихованими смітниками чи громадою, де чистота і повага до довкілля стають нормою життя.
Юлія ШАБЛЯ
Матеріал підготовлено за підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу завдяки фінансуванню від Українського Медіа Фонду
