Нинішній, 2026 рік в багатьох аспектах ювілейний для Білицької громади. 390 років відзначається від першої писемної згадки селища, 50-річний ювілей святкує Білицький краєзнавчий музей, 115 років виконується з дня народження видатного біличанина, вчителя, методиста, географа, літературознавця і письменника, енциклопедиста Валентина Полікарповича Замкового. Принагідно коштом Білицької селищної ради було опубліковано його мемуари «У плині часу (Білики і біличани)». 19 лютого книгу презентували в стінах Полтавського краєзнавчого музею ім. Василя Кричевського.
Презентація нового краєзнавчого видання зібрала шанувальників історії рідного краю – музейників, істориків, викладачів, вчителів з учнями, краєзнавців, представників Білицької селищної ради. Захід модерував директор Білицького краєзнавчого музею та науковий редактор книги Євгеній Калашник.
Виступаючи із привітальним словом, заступник директора Полтавського краєзнавчого музею Володимир Мокляк, відмітив актуальність роботи, адже тривалий час подібних досліджень регіону не видавалося. Перший заступник Білицького селищного голови Ігор Федь розповів про співпрацю Білицької селищної ради та Білицького краєзнавчого музею у підготовці видання з історії краю.
Валентин Полікарпович Замковий (1911–2003), відомий український географ, вчитель, краєзнавець, письменник, критик, енциклопедист, почесний член Географічної спілки та Всеукраїнської спілки краєзнавців. Він народився у Біликах в родині земського фельдшера Полікарпа Львовича Замкового, 23 квітня 1911 року. Закінчивши Полтавський інститут народної освіти в 1931 р., молодий вчитель прямує на роботу в м. Бахмут (тодішній Артемівськ). Він залишається жити і працювати на Донбасі, одружується і помирає 23 січня 2003 року (майже досягнувши 92 років), підтвердивши власне судження викладене в мемуарах про те, що біличани в своїй більшості довгожителі.
Про Валентина Замкового, з яким був знайомий особисто, розповів автор вступної статті до книги, кандидат географічних наук, краєзнавець Леонід Булава.
Свої спогади «У плині часу (Білики і біличани)» Валентин Замковий завершив у 1982 р. у віці 71 року. У творі змальоване містечко Білики, його околиці та найближчі села, їх мешканці, події та процеси, які мали місце в першій половині ХХ ст. Хронологічно твір завершується 1941 роком, але автор органічно торкається як більш ранніх, так і пізніх подій. Українська революція, перемога більшовиків, становлення радянської влади, колективізація, функціонування в селищі санаторію, будинку відпочинку літераторів тощо, знайшли відображення в описі очевидця цих подій.
Безперечно, як людина свого часу, Валентин Замковий послуговувався термінологією, ідеологічними кліше та формулював судження характерні радянській добі. В свою чергу, рецензентка книги Людмила Бабенко, яка мала слово наступною, застерегла від «некритичного трактування та оцінки подій, їх відображення в житті й професійній діяльності героїв мемуарів, та й самого автора».
Євгеній Калашник підкреслив: «Так, автор віддзеркалює свій час, його ідеологію, наративи і кліше. Візьмемо наприклад опис анархістів у 1921 р.:
«На сцені раптово виростає чудернацька постать – велет у чорній рясі, обвішаний від шиї до литок трофейними кишеньковими годинниками, а незабаром до нього приєднується молодик у пенсне з вусами а-ля Вільгельм ІІ, в широченному галіфе, крагах і сяючих штиблетах. Появу нових колоритних дієвих осіб публіка зустрічає вибухом реготу… Глядачі принишкли, бо на них уже націлився маузер вусаня, який грасуючи починає промову:
– Патриції, спокій! Станція, пошта, буцегарня й громадський нужник в наших руках. Ми, вільні брати з Гуляй Поля, удерлись до вас з дружнім візитом. За хвилину сюди особисто прибуде батько Махно, який має намір проголосити вам епохальну лекцію «Анархія – мати порядку»… І жодних ексцесів – цього не полюбляє філантропія і мій маузер…».
Цей епізод не краєзнавчий, а радше нагадує, що до написання мемуарів у 1967 році на екрани вийшла стрічка «Весілля в Малинівці». Однак, Валентин Полікарпович був у першу чергу науковцем. Його праця підкреслено передає знання про край, якими володів автор, уникаючи звичних для того часу згадок про рішення з’їздів або величину надоїв і поголів’я худоби у колгоспах. Саме у повісті «У плині часу» збереглися назви місцевості, які насилу вдалося уточнити у білицьких старожилів. Той самий епізод із анархістами врешті єдина згадка про перебування Нестора Махна в Біликах».
Наостанок презентації виступили співавтори розділів нової книги. Літературний твір було доповнено Вступом авторства Леоніда Булави, історіографічним розділом укладеним Євгенієм Калашником, біографією Валентина Замкового наданою директором Бахмутського краєзнавчого музею Ігорем Корнацьким. Задля кращого розуміння контексту твору читачем, до спогадів Валентина Замкового було додано примітки та коментарі, а також додатки у вигляді листів автора та антології краєзнавчої публіцистики. Остання включила 17 нарисів опублікованих з 1777 до 2021 року. Ці розділи, іменний та географічний покажчики, список літератури перетворили розважальний твір на повноцінну наукову працю. Її рецензентами виступили викладачі Полтавського національного педагогічного університету ім. В. Короленка доктор історичних наук, професор Людмила Бабенко й доктор історичних наук, професор Ірина Петренко.
«Робота над книгою зайняла три роки, – відмітив Євгеній Калашник. – Було використано джерела з фондів восьми архівів та шести музеїв. В тому числі книга вводить до наукового обігу значну частину колекції Білицького краєзнавчого музею».
Наприкінці заходу Євгеній Калашник презентував логотип Білицького краєзнавчого музею, затверджений з нагоди його 50-річчя. Логотип вміщено і на сторінках презентованої книги.
Бажаючі отримали примірники нового видання, а книжкова полиця дослідників історії рідного краю поповнилася новим вагомим виданням, яке стало результатом спільної праці науковців краєзнавчих музеїв Біликів, Бахмута й Горішніх Плавнів.
«ВІСТІ»
Фото: Полтавський краєзнавчий музей ім. Василя Кричевського
