У майстерні Оксани Нечепи ранок починається раніше, ніж у більшості людей. П’ята-шоста година, чашка кави — і тиша, в якій народжуються нові ідеї. Тут, серед тканин, ниток і візерунків, є свій окремий світ — спокійний, зосереджений і дуже живий. Світ, у якому навіть у найскладніші часи знаходиться місце для творчості.
Пані Оксана родом з Опішні — місця, де мистецтво буквально витає в повітрі. Але її шлях до власної справи почався значно раніше — ще з дитячих ігор. Спершу вона шила одяг для ляльок, згодом на уроках трудового навчилася вишивати й в’язати гачком. А вже у восьмому класі буквально випросила у мами можливість відвідувати гурток крою та шиття.
— Я туди бігла після уроків і могла залишатися до вечора. Мене неможливо було звідти вигнати, — згадує майстриня.
Саме тоді з’явилося відчуття: це — її справа.
Мрія отримала міцний фундамент у Полтавському педагогічному університеті, де Оксана навчалася на факультеті технологій та дизайну. Ще студенткою вона почала працювати в університеті — спочатку секретарем, а згодом майстром виробничого навчання. Там не лише навчала студентів швейної справи, а й брала участь у створенні колекцій одягу, виставках і творчих проєктах.
— Ми шили колекції, брали участь у показах, працювали разом із дизайнерами. Це був дуже цікавий період, — розповідає вона.
Згодом життя змінилося: робота вихователькою, переїзд за кордон. Та навіть у Польщі, у вільний час після основної роботи, Оксана не залишала рукоділля — вишивала, шила, експериментувала. Саме там з’явилися її перші сумки з вишивкою, які несподівано швидко знайшли своїх покупців.
— Показала колегам — вони були в захваті. Сумки одразу розкупили, почалися замовлення. Тоді я зрозуміла: це вже не просто хобі, — каже майстриня.
Повернувшись в Україну, вона прийняла рішення працювати на себе. Вдома облаштувала майстерню, а згодом придбала першу вишивальну машину.
— Я дуже люблю ручну вишивку, але в добі лише 24 години і дві руки. Машина дала можливість рухатися швидше і масштабніше, — пояснює Оксана.
З’являються нові вироби — сумки, рюкзаки, косметички, часто з джинсу або перероблених речей. Майстриня свідомо працює і з уживаними матеріалами — це і про екологію, і про унікальність.
— Старі джинси, рушники, підзори — для когось це непотріб, а для мене — історія, яку можна продовжити, — говорить вона.
Особливе місце у творчості Оксани займає родинна спадщина. Її бабуся, Раїса Степанівна, усе життя працювала малювальницею на заводі «Художній керамік» в Опішні. Саме її орнаменти стали основою для унікальної колекції сумок.
— Бабуся намалювала ескізи, дизайнер їх оцифрувала, а я вже вишивала і шила. Це така спільна робота кількох поколінь, — розповідає майстриня.
Сьогодні таких сумок уже десяток — і кожна з них несе в собі частинку родинної історії.
З початком повномасштабної війни змінився і напрям роботи. До творчих виробів додалися шеврони — часто емоційно складні замовлення.
— У мене багато рідних і знайомих у війську. Як можна відмовити? Це непросто, але коли бачиш, як вони радіють — розумієш, що це потрібно, — ділиться Оксана.
Попри це, вона не полишає творчої складової. Навпаки — каже, що саме робота допомагає триматися.
— Рукоділля для мене — як медитація. Воно заспокоює і допомагає впоратися з тривогами, — зізнається майстриня.
Нещодавно у картинній галереї імені Марії Башкирцевої у Диканьці відбулася її перша велика авторська виставка «Барвистий код землі моєї». Там були представлені як ранні роботи — вишиті картини, так і сучасні вироби: сумки, аксесуари, поєднання ручної та машинної вишивки.
Атмосфера виставки була особливою — теплою, майже родинною. Прийшли друзі, колеги з університету, клієнти, рідні. Особливим гостем стала бабуся майстрині, чиї малюнки лягли в основу колекції.
— Їй 83 роки, і для неї це було дуже важливо. Для мене — теж, — говорить Оксана.
Серед відвідувачів були й ті, хто знав її лише як майстриню шевронів.
— Люди дивувалися: “Ти робиш ще й таке?” Бо коли все зібране в одному місці — це відкриває інший бік творчості, — усміхається вона.
Сьогодні роботи Оксани Нечепи подорожують не лише Україною, а й світом — понад 20 країн. Вона працює у власному ритмі, сама планує свій день і зізнається: найбільш продуктивна саме зранку.
Попереду — нові плани. Зокрема, майстриня мріє провести виставку і в Полтаві — наразі тривають перемовини, ймовірною локацією може стати обласна бібліотека.
— Я завжди на зв’язку і відкрита до нових можливостей, — каже вона.
«Без натхнення — це ремесло, а з натхненням — мистецтво», — переконана Оксана Нечепа.
І, здається, саме в цьому балансі — її секрет. Бо не так важливо, що саме вона створює сьогодні — сумку, шеврон чи підшиває форму. Важливо інше: у кожному стібку — частинка її життя. І саме тому ці речі знаходять своїх людей.
Юлія ШАБЛЯ
Фото з особистого архіву Оксани НЕЧЕПИ
