Є люди, про яких важко писати в минулому часі. Бо вони залишають після себе не лише спогади, а й добрі справи, врятовані життя, слова підтримки та людську вдячність. Саме такою була Олена Іванівна Мухіна – лікарка, яка десятки років присвятила медицині та людям.
Ще в дитинстві Олена Іванівна вирішила стати лікарем. Через вроджену патологію легень вона часто хворіла, роками ходила лікарнями, але правильний діагноз їй так і не могли встановити. Тоді маленька дівчинка вирішила: коли виросте, сама лікуватиме людей і допомагатиме їм долати хвороби.
Після закінчення Луганського медичного інституту доля привела її на Полтавщину. Спочатку Олена Мухіна працювала головним лікарем амбулаторії у Василівці, яка обслуговувала мешканців 11 навколишніх сіл. Згодом переїхала до Абазівки, де багато років працювала лікарем-терапевтом.
Її професійний шлях був зовсім не схожим на спокійну кабінетну роботу. Виклики вдень і вночі, негода, складні дороги, віддалені села — для Олени Іванівни не існувало слова «неможливо», коли хтось потребував допомоги.
Їй доводилося добиратися до хворих через річку, одного разу взимку провалитися у воду, їхати трактором, який дорогою перевернувся. Двічі вона приймала пологи у вкрай складних умовах. Та попри всі труднощі лікарка завжди була там, де її чекали.
Особливо любила дітей. Для маленьких пацієнтів вона була не просто лікаркою, а людиною, якій довіряли і діти, і їхні батьки.
Олена Іванівна не рахувала робочих годин. П’ятнадцять років у Василівці вона фактично була для людей і лікарем, і «швидкою допомогою». Її знали, їй довіряли, до неї зверталися у найскладніші моменти.
«Я не жила — я працювала», — сказала вона колись під час інтерв’ю. Сьогодні ці слова сприймаються як надзвичайно точна характеристика всього її життя.
На пенсії Олена Іванівна нарешті мала більше часу для себе. Читала книги, особливо любила Ліну Костенко, дивилася телевізор. Але, думаю, навіть у спокійні роки її думки часто поверталися до людей, яким вона присвятила найкращі роки свого життя.
Олена Мухіна залишила по собі найцінніше — людську пам’ять. Її пам’ятатимуть ті, кому вона допомогла одужати, чиїх дітей лікувала, кому приїжджала на допомогу серед ночі, кого підтримала добрим словом.
“Для нашого Абазівського старостинського округу вона була не просто лікаркою. Вона була частиною його історії, людиною, яка своїми руками й серцем творила цю історію. Від імені ветеранського осередку Абазівського старостинського округу та від себе особисто висловлюю щирі співчуття рідним і близьким Олени Іванівни. Світла пам’ять про добру, самовіддану й мужню жінку назавжди залишиться з нами”, – зазначив абазівець, громадський активіст Володимир Лукаш.
