У Судіївському старостинському окрузі Мачухівської громади вже кілька років точиться невидимий, але щоденний фронт: боротьба за чистоту. Староста округу, Надія Миколаївна Гудзенко, добре знає, що таке сміття, яке зникає не в баках, а в кущах, балках і біля кладовища. І знає інше: без участі громади, без змін у звичках – навіть найкраща техніка чи нові баки проблему не вирішать.
«Свідомість або драконівські методи — по-іншому не працює»
«Культура поводження зі сміттям — це культура людей, – каже староста. – Або дуже висока самосвідомість, або жорсткі правила. Середини немає».
Коли Надія Миколаївна стала старостою, вона зрозуміла: самих лише зауважень чи прохань недостатньо. Потрібні комплексні дії: встановлення баків, регулярний вивіз сміття, робота комунального підприємства, роз’яснення людям. Та навіть огороджувальна стрічка, встановлена старостою і працівниками для того, щоб обмежити доступ до стихійного смітника біля цвинтаря, довго не витримала. «Порвали — і знову повезли сміття. Балка глибока, зручно кинути і поїхати», – розповідає вона.
Сміттєві баки в селі є – чистота не завжди
У Судіївському окрузі нині 622 двори, але договори з КП «Затишок» про вивезення твердих побутових відходів уклали приблизно 200 людей. Інші або «не мають сміття», або «якось обійдеться». Та реальність інша: у баки кидають старі дивани, килими, унітази; у контейнери для скла – туалетний папір і змішані відходи; у смітниках з’являються металеві бочки з мазутом; мішки з тепличними відходами засипають контейнери до краю.
«Совісний платить і вдень сміття виносить. Несовісний – уночі, щоб ніхто не бачив, бо ж “сміття нема”», – каже староста.
Комунальникам доводиться руками пересортовувати вміст баків, виймати скло, витягувати мішки та поминальні віночки з кущів. А інколи — навіть гасити пожежі.
Комунальне підприємство «Затишок» у старостаті працює, але без участі людей — йому важко
Без масового укладання договорів підприємство не має ресурсів на якісну роботу. Адже оплата за вивіз сміття — це зарплати, пальне, ремонт техніки.
Безумовно, багатьом мешканцям старостату зараз дуже важко. Староста чесно говорить: є люди, які живуть на пенсію у 2300 грн, мають серйозні хвороби і фізично не можуть дозволити собі платежі. До таких громада має бути чуйною. Але молодь, працездатні сім’ї – повинні брати відповідальність.
Проблема не лише в смітті — у ставленні
Надія Гудзенко наводить приклади, які болять найбільше: спорожнілі двори і спадщина заростають хащами, роками ніхто не прибирає; деякі мешканці виносять з баків картон, скло, речі і тягнуть додому, створюючи на своїх подвір’ях власні смітники; на зауваження реагують агресією або вимогами «я так хочу». В громаді працює інспектор з благоустрою, виписує приписи, але штрафи — символічні. А старости майже не мають важелів впливу.
Школа, діти і маленькі перемоги
Позитив у селі все ж є. Староста активно працює з учнями місцевої школи. Пояснює дітям, що сміття — це не щось, що має зникнути «само по собі». Що чисто не там, де прибирають, а де не смітять.
«Діти інколи кидають фантики — але й підбирають. І головне — вони бачать, що чистота — це праця», – каже вона.
Техніка, люди, ресурси: старостат потребує підтримки
У старости немає підлеглих-прибиральників, немає техніки, інвентар часто купує за свої гроші. Весною сама вирубує зарості, прибирає кладовище, підгрібає листя. Територія величезна, навантаження — колосальне.
«Якби був хоча б один працівник благоустрою — було б інакше. А так я одна з мітлою на два села», – каже староста.
Громада вже зробила великий крок — стало чистіше, баки встановлені, співпраця з комунальним підприємством «Затишок» поступово налагоджується. Але без головного — участі жителів — ця історія не стане переможною.
«Змінити ситуацію можна лише тоді, коли мешканці перестануть бути спостерігачами й стануть учасниками. Насамперед важливо, щоб якомога більше людей уклали договори з КП «Затишок». Це не формальність — саме ці кошти забезпечують регулярний вивіз сміття, ремонт техніки та оперативну роботу комунальників. Якщо підприємство матиме стабільні ресурси, порядок у селі підтримувати стане значно легше. Але технічних рішень недостатньо без особистої відповідальності. Не кидати пакети у балку, не палити бур’ян на кладовищі, не кидати сміття, куди руки розвелися, — це та мінімальна свідомість, з якої починається культура громади.
Та, мабуть, найважливіше — це повага до спільного простору, до наших узбіч, кладовищ, доріг, ярів. До того, що ми лишаємо дітям. Бо жодна техніка не здатна компенсувати байдужість, а жодна реформа не спрацює без людської участі. У кого є совість — у того є свідомість», — каже староста.
І ці слова влучно підсумовують суть проблеми. Сміття в Судіївці — це не про пакети й баки. Це про людей, їхній вибір і ставлення до місця, де вони живуть. І саме з цього вибору починається шлях до чистої та відповідальної громади.
Юлія ШАБЛЯ
Матеріали підготовлені за підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу завдяки фінансуванню від Українського Медіа Фонду
