У Полтаві триває подія, яка має значення далеко за межами одного міста. Це виставка кобзарських інструментів, присвячена 25-м роковинам від дня смерті видатного бандуриста і майстра Миколи Будника. Експозиція розгорнута у Літературно-меморіальному музеї Івана Котляревського і триватиме орієнтовно до 15 березня. Це вже третя велика виставка бандур у Полтаві за останні роки, але нинішня стала наймасштабнішою.
Подія стала можливою завдяки копіткій праці та ініціативі Назара Божинського – архітектора, кобзаря, лірника, художника, майстра декоративного мистецтва і громадського діяча. Уже кілька років саме він системно ініціює у Полтаві виставки традиційних кобзарських інструментів, збирає експонати з різних міст, домовляється з власниками, консультує музеї, досліджує походження інструментів, відновлює забуті імена майстрів і сам майстерно грає на кобзарських інструментах.
Назар Божинський не лише колекціонує та популяризує бандури, кобзи й ліри, а й активно працює з історичними джерелами, музейними фондами, приватними збірками. Він відшуковує заготовки, незавершені інструменти, фіксує технології виготовлення, повертає в публічний простір імена майстрів, таких як Микола Будник. Саме його ініціатива зробила місто Полтаву помітною точкою на сучасній карті відродження кобзарської традиції.
На виставці представлено 23 інструменти. Серед них: класичні бандури, кобзи, колісні ліри. Усі вони виготовлені вручну, жодного фабричного зразка, жодного експериментального інструмента радянського типу. Найстаріша бандура датована кінцем XIX століття. Найновіша – створена у 2023 році. Є ліра початку XX століття. Представлено бандуру, виготовлену в Полтаві 1920 року. Усі інструменти діючі та звучать по-особливому.
Ім’я Миколи Будника для кобзарського середовища має особливу вагу. Він народився на Житомирщині, останнє десятиліття проживав в Ірпені, створив кілька сотень інструментів, які нині розійшлися по всьому світу. Його бандури мають виняткову репутацію. Вони відзначаються глибоким, проникливим звучанням. Колекціонери та музиканти буквально полюють на них. Серед тих, хто грає на інструментах Будника: Юліан Китастий, Тарас Компаніченко, Едуард Драч, Володимир Кушпет.
Окремим експонатом стала незавершена заготовка бандури, яку Микола Будник не встиг доробити. Вона тріснула і зберігалася в гаражі одного з його учнів. Тепер це мовчазне, але дуже промовисте свідчення його праці.
Поруч із інструментами виставлено й деревообробні знаряддя: струги, стамески, свердла, долота. Відвідувач може побачити, якими засобами століттями створювалися бандури, вручну, без заводів і конвеєрів.
Як розповів Назар Божинський, традиційно бандури виготовляють із червоної верби. Саме з неї в давнину робили човни, сволоки, посуд. Вона добре піддається обробці й має дзвінкий, теплий тембр. Також використовують клен, рідше – липу, грушу, горіх. На виставці є інструменти, зроблені з дерева, що виросло на берегах Ворскли. Це додає події особливого локального виміру: полтавська земля звучить у прямому сенсі.
Серед експонатів є бандура молодого миргородського майстра Богдана Середи. Він самотужки опанував ремесло, вивчаючи старі зразки та сучасний досвід через інтернет і спілкування з майстрами. Миргород і Харків історично були двома центрами кобзарства. Тепер Миргородщина знову повертається на цю карту.
На виставку також завітав молодий кобзар Дмитро Радченко, переселенець із Харківщини, який нині живе в Києві. Його присутність стала знаком тяглості традиції попри війну.
Полтава має глибоке кобзарське коріння. У XIX столітті тут жив і виступав незрячий кобзар Хведір Гриценко на прізвисько Холодний. У свій час Полтаву відвідували: Михайло Кравченко, Федір Кушнерик, Степан Пасюга, Іван Кучеренко. Навколо міста жили лірники. Традиція була потужною, хоча й поступалася масштабом Харкову та Миргороду.
Під час відкриття виставки представники виконавчого комітету Полтавської міської ради вручили організаторові виставки Назару Божинському почесну грамоту за творче поєднання традиції та сучасності, віддане служіння українській культурі, відродження звучання давніх музичних інструментів, збереження нематеріальної спадщини.
Крім того пан Божинський отримав документ від ЮНЕСКО про збереження нематеріальної спадщини кобзарства. Такий сертифікат – єдиний у Полтавській області. Це підтвердження того, що кобзарські практики – жива частина світової культурної спадщини.
На захід завітали студенти-дизайнери та художники з Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, представники Спілки народних майстрів Полтавщини, поціновувачі історії рідного краю та української культури. Це означає, що інтерес до теми зростає.
Організатори наголошують: ця виставка говорить про теперішній час. Інструменти звучать сьогодні, на них грають, їх виготовляють сучасні майстри.
У радянський період у 1954 році було сконструйовано іншу, модернізовану бандуру для виконання академічного репертуару. Вона досі використовується в музичних школах. Але класична народна бандура збереглася! Саме вона представлена в експозиції. У час війни це звучить особливо гостро. Українська традиція не зникає. Вона тримається на людях, які відроджують, зберігають і примножують надбання наших славних пращурів.
Юлія ШАБЛЯ
Світлини з особистого архіву Назара БОЖИНСЬКОГО
