Скільки всього пережила, відчула й побачила наша ненька Україна – і щасливого, і гіркого. Та якими б важкими не були випробування, нас завжди рятувала невидима сила. Вона жила у людських вчинках, підтримці, щирій вірі, надії та працьовитих українських руках, які в найскрутніші часи допомагали вистояти.
Є у моїх дорогих земляків, як і в усього українського народу, особливий дар – щира людська взаємодопомога. Здавна в Україні існувала добра традиція толоки. Коли односельців кликали на допомогу, відмовлятися було не заведено. Адже сьогодні підтримуєш ти, а завтра підтримка знадобиться вже тобі. Цей багатовіковий звичай і сьогодні залишається невичерпним духовним джерелом нашого народу.
Повномасштабна війна лише підтвердила силу української єдності. Волонтерський рух перетворився на справжню армію добра, яка щодня працює для наших Захисників.
Коли багато років тому лише створювалася Полтавська обласна організація інвалідів війни Збройних сил учасників бойових дій та силових структур громадська організація інвалідів війни Збройних сил України під офіційною назвою ГО «ПООІВЗСУБДТАСС», ніхто й не здогадувався, що згодом навколо неї об’єднаються десятки небайдужих людей. Так народилися волонтерські осередки «Полтавські добрики», «Берегині Полтави», «Полтавські смаколики», «Мамин чай», «Гадяцький борщ», «Полтавська допомога», «Команда мами Валі», «Краснолуцьке печиво», «Полтавка», «Добро дарувати легко», «Сватівський гостинець», колектив з Полтавського філіалу №7 міської бібліотеки «Невтомні бабусі» та багато інших.
Уся ця полтавська толока день за днем працює для наших воїнів. Без вихідних, без гучних слів, без очікування подяк. Навряд чи сьогодні хтось зможе перелічити все, що зробили полтавські волонтери за роки війни. Бо чужих дітей і чужих воїнів для українців не існує.
Кожен пиріжок, чашка запашного трав’яного чаю, миска гарячого борщу, кожен метр сплетеної маскувальної сітки – це не просто допомога. Це тепло людських сердець, вкладене у спільну Перемогу. Для фронту плетуть сітки й кікімори, шиють білизну, в’яжуть шкарпетки, сушать овочі, готують домашні смаколики, збирають лікарські трави. Яке б прохання не надійшло від військових, волонтери завжди знаходять можливість допомогти.
Особливо приємно знати, що турботу полтавців щодня відчувають воїни багатьох підрозділів, зокрема й 116-ї окремої бригади територіальної оборони. А ще більше зігріває душу усвідомлення, що поруч із нашими земляками на передовій є такі ж самі волонтери з інших куточків України. Адже всіх нас об’єднує одна велика справа – підтримати українського воїна.
Коли захисникові потрібні турбота, увага чи просто відчуття домашнього тепла, ми готові поділитися останнім. Бо ми українці. Інакше не можемо.
Я переконана: скільки б часу не минуло, кожен Герой – той, хто сьогодні бореться за Україну, і той, хто вже став небесним янголом, – назавжди залишиться у наших серцях. Уже третій рік я пишу про подвиги наших воїнів і щоразу переконуюся: пам’ять про них живе не лише в родинах, а й у серцях усієї громади.
Тепер ми – одна велика полтавська родина. Нас єднає спільний біль, спільна віра і спільна відповідальність за Україну.
Щиро дякую долі за знайомство з цими неймовірними людьми. Мій внесок поки що невеликий – це лікарські трави, які збираємо разом із рідними та друзями для волонтерського осередку «Мамин чай». Але я щиро вірю, що кожна травинка, зігріта турботою, стає маленьким цілющим бальзамом для наших воїнів.
Дякую всім, хто допоміг у створенні цього матеріалу. І низько вклоняюся кожному волонтеру, який щодня віддає свій час, сили, терпіння й натхнення заради наших Захисників.
Поки палає любов до України, поки живе українська толока, доти житиме й наша незламна волонтерська сила. Слава Україні! Героям слава!
З пошаною і вдячністю – Ольга ПЛАСТІНІНА,
село Заворскло, Терешківська громада, Полтавський район
