Щоразу, коли доводиться писати про наших земляків, які стали янголами на вічному небесному посту, серце стискається від болю. Їх уже майже сорок – синів, батьків, братів, онуків Терешківської громади, які ціною власного життя виборювали для України сьогодення і майбутнє. Вони були різними – за характером, професіями, мріями, життєвими дорогами. Та навіки об’єднані одним: виконаним до кінця обов’язком, честю, військовою присягою і безмежною любов’ю до України.
Серед них – Володимир Миколайович Леонов, заворсклянин, солдат, захисник України, позивний «Артист». Володимир народився 18 лютого 1981 року. У Головачанській школі його добре пам’ятають класний керівник, учителі, однокласники та друзі.
Володя був добрим, сонячним, відповідальним, приємним і спокійним хлопцем. Любив спорт, особливо футбол, грав за шкільну команду. Та найбільше його захоплював автомобільний світ.
Після закінчення ПТУ №4 у Полтаві Володимир пов’язав із транспортом усе своє трудове життя. Працював водієм у різних організаціях. Для рідних – мами Світлани Миколаївни, батька Миколи Петровича та улюбленої сестри Ірини – він був і назавжди залишиться найкращим сином та братом.
Коли родина отримала звістку про те, що Володимир зник безвісти, усі жили надією. Рідні, друзі, земляки чекали на добру звістку, вірили, що він живий і невдовзі повернеться. Та доля розпорядилася інакше. 12 червня 2024 року поблизу села Берестове Куп’янського району Харківської області Володимир Леонов загинув, виконуючи свій військовий обов’язок.
Солдат був водієм 1-го відділення 1-го взводу протитанкових ракетних комплексів роти протитанкових керованих ракет військової частини А4723.
Його відспівали у Свято-Успенському кафедральному соборі Полтави. А вже на рідній землі священник отець Євген провів молитвою Героя в останню путь. Це був день великої скорботи для родини та всієї Терешківської громади.
Люди ставали живим коридором, багато хто – на коліна, проводжаючи свого земляка до місця останнього спочинку. Транспорт, що проїжджав дорогою, зупинявся, аби вшанувати пам’ять воїна. Так громада прощалася зі своїм сином.
Володимир Леонов назавжди залишиться у пам’яті земляків відважним, сильним, мужнім воїном, вірним Батьківщині та військовій присязі.
У Заворскло ще немає офіційної Алеї пам’яті. Та Герої, які віддали життя за Україну, спочивають поруч — під синьо-жовтими прапорами, у землі рідного краю, який вони захищали. І щодня до них приходять подумки ті, хто знав і любив їх.
Пам’ять про Володимира живе у його рідних – мами Світлани Миколаївни, батька Миколи Петровича, сестри Ірини, у спогадах друзів, бойових побратимів, однокласників, учителів та всіх земляків. Бо чужих дітей і чужих воїнів не буває.
Наші Герої – це наші сини, брати, батьки, друзі, сусіди. Вони стали частиною історії рідної громади та України. І поки б’ються українські серця, ми будемо берегти пам’ять про них – як найдорожчу святиню.
Нехай рідна полтавська земля буде для Володимира вічно теплою.
Вічна слава Герою!
Вічна пам’ять Захиснику України!
З повагою та вдячністю —
Ольга Пластініна, с. Заворскло, Терешківська громада
