1 жовтня директор ПП імені Калашника, заслужений працівник сільського господарства України Іван Іванович СТЕПАНЕНКО святкує почесне 60-річчя. З цієї нагоди ми вирішили відійти від написання шаблонних статей про роботу в полях і на фермах, а поспілкувалися з ним про сокровенне – дитинство, юність та шлях, здоланий за довгі роки праці, увінчаний здобутками й повагою від людей…
Народився Іван Степаненко у селі Безуглівці Ніжинського району, на Чернігівщині. Батьки рано пішли за межу, тому разом з братом Михайлом та сестрою Надією виховувалися в школі-інтернаті. Згодом дітей взяла на виховання тітка, тому 9-10 класи він закінчував вже у рідній Безуглівці. Після випуску зі школи Іван Степаненко твердо вирішив іти працювати у колгосп, тітка відмовляла. Тому хлопець пішов вчитися на токаря, але згодом зрозумів, що монотонна й одноманітна праця йому зовсім не до душі. Отримавши водійське посвідчення, Іван Іванович влаштувався трактористом у колгосп «Правда» у рідній Безуглівці. Швидко опанував професію, і головне – йому вона подобалася. Пропрацювавши рік, його забрали до лав армії.
– Була неділя, – з посмішкою пригадує Іван Іванович, – у мого товариша якраз мали бути проводи в армію. Ми з хлопцями збиралися увечері йти святкувати. Раптом хтось зайшов до нашої хати, виявилося, що це голова профкому прийшов і приніс мені повістку, сповістивши, що вже о 5 ранку я маю бути у військкоматі. Ото була новина! Хлопці не повірили мені. А зранку бригадир шукав мене, бо я не з’явився на роботі. І яке було його здивування, коли сусіди сказали, що мене забрали служити.
Іван Степаненко проходив військову службу в Казахстані, вище керівництво пропонувало залишитися в частині, але його тягло на малу батьківщину, тому знову повернувся на своє робоче місце, працював на комбайні. Голова колгоспу запримітив молодого й амбітного працівника та запропонував йому поїхати вчитися до Полтави, у технікум з підготовки керівних кадрів. Склавши вступні іспити, Іван Іванович став студентом закладу. Практичні навички здобував на базі господарства у Калашниках Полтавського району. Будучи студентом, одружився, у родині з’явилася дитина. Повернувшись із сім’єю на рідну Чернігівщину, просив житло у голови колгоспу, але вільного не знайшлося. За велінням долі в той час Івану Степаненку запропонували нову роботу – у Калашниках, в колгоспі імені Воровського, який на той час очолював Василь Іванович Степенко. З того часу розпочалася нова трудова стежина – спочатку молодий спеціаліст працював бригадиром тракторної бригади, згодом – головним інженером, а в 2000 році очолив господарство. З того часу вже спливло два десятки років, сільгосппідприємство переживало різні часи, але Іван Іванович впевнено тримав курс на успіх, який згодом прийшов завдяки наполегливій праці усього колективу.
«Нашим головним здобутком, я вважаю, є те, що ми нічого не розбазарили. Ні на кого не дивилися, ні на президента, ні на прем’єра, ні на Верховну Раду. Ми робили й робимо свою роботу. Я казав людям, якщо посіємо, то зберемо урожай, значить буде щось у коморах, і ,звичайно, добробут у домівках», – зазначає Іван Степаненко.
Зараз ПП імені Калашника – знане господарство далеко за межами Полтавщини. Колектив на чолі з керівником рухаються в ногу з часом, освоюючи та впроваджуючи нові технології агровиробництва. На загалних зборах засновників люди впродовж двадцяти років надають Івану Степаненку право керувати потужним підприємством, бо відповідальність і професіоналізм цієї людини – перевірені часом.
Редакція «Вістей» приєднується до теплих привітань з ювілеєм та бажає Івану Івановичу міцного здоров’я, довгих років життя у щасті, мирі і любові. Нехай Бог береже Вас!
