Волонтерів зі Скороходівської громади Полтавського району Івана Собка та Олександра Боровського у лютому рідні, друзі та курсанти ВПК «Фенікс» провели до війська.
Чоловіки пішли служити добровільно. Сьогодні це в дивовижу. Коли два роки тому, наприкінці лютого, під військкоматом стояли черги добровольців, які прагнули взяти зброю до рук та захищати рідну землю, то нині ситуація кардинально змінилася – працівникам РТЦК та СП все важче і важче виконувати свої мобілізаційні плани, бо ж від них сахаються, як від вогню.
Але війна не закінчилася. І всього лише за 200 кілометрів від нас гримить фронт. Ворог, як і раніше, нищить нашу землю. Тому захистити її і своїх рідних для Івана Собка та Олександра Боровського – свідомий вибір.
До цього вони активно допомагали армії. Іван Іванович з 2014-го року займався волонтерством: не лише збирав продукти та інші речі, а й сам відвозив у різні підрозділи на лінію фронту. Пам’ятаю свою поїздку з ним у 2016-му році в Авдіївку в один із бойових батальйонів 72-ої бригади імені Чорних Запорожців, яким командував Славян. Шахта Бутівка, «промка» – всюди доїжджав волонтер. Скрізь на нього чекали і щиро обіймали та дякували за підтримку військові.
Під час повномасштабної війни також неодноразово виїздив на фронт з волонтерською допомогою. Переганяли разом з Олександром Боровським та Володимиром Затулою і відремонтовані автівки бійцям. Окрім того, з початку війни були в теробороні, а згодом – ДФТГ.
Встигали займатися і військово-патріотичним вихованням молоді, активно долучаючись до діяльності ВПК «Фенікс». Вагомою була допомога чоловіків під час польових виїздів курсантів.
Але волонтерства для них стало замало, вирішили, що час іти воювати і їм. Іван Собко зазначив: «Син воює, а як же я?»
Варто зауважити, що обидва сини Івана Івановича воювали. Старший пройшов пекло з 2014-го, коли найбільше горіло на південному сході, бо воював у Широкиному. Молодший нині у третій штурмовій бригаді.
Мотивований і Олександр Боровський. Попри те, що свого часу полишив службу через травму, знову пішов воювати, «аби його діти жили у вільній країні».
Обидва чоловіки потрапили до 116-ої бригади. До речі, там служить і їхній земляк Костянтин Кандзюба, який теж поповнив лави української армії добровільно.
Оксана ЧЕРКАС, для «Вістей»
