Вже 328 днів Україна продовжує непохитно боротися за своє існування, свободу та волю свого народу. Завдяки сміливості наших захисників й захисниць, українці ні на мить не сумніваються у перемозі. Та на жаль, ціна цієї боротьби занадто висока – життя патріотів країни, воїнів та воїнок, які хоробро б’ються проти рашистських окупантів.
Полтавщина з початку повномасштабного вторгнення втратила занадто багато своїх синів та доньок, яких вбили криваві руки ворогів. А днями Великобудищанська громада знову згадала біль 2014-го й несамовиту жагу помсти за свого земляка Валерія Василенка.
Всі 46 років життя чоловіка були нерозривно пов’язані з рідним селом Великі Будища, де він виріс, навчався в місцевій школі та жив. Односельці описують його як скромного, спокійного та відважного чоловіка.
Після закінчення сільської школи, Валерій Василенко впродовж двох років проходив військову строкову службу в лавах тільки-но сформованих Збройних Сил України на посаді радіотелефоніста.
Та тоді ніхто ще не здогадувався, що через 20 років чоловіку доведеться терміново згадувати свій військовий досвід й вирушити на схід України, боронити землі своєї Батьківщини від зазіхань російських окупантів.
З 28 січня 2015 року по 9 квітня 2016 року боєць брав безпосередню участь в АТО на Луганщині та Донеччині.
8 років тривала розв’язана у 2014 році війна росії проти суверенної України, стільки ж зріли задуми російського командування по захопленню всіх території нашої вільної країни. З початком повномасштабного вторгнення рашистських окупантів Валерія Василенка вкотре призвали боронити рідну землю. Захисник служив у військовій частині А4020 й обіймав посаду стрільця-санітара, повідомили військові.
Як і всі, хто відстоювали й відстоюють нині сувернітет України, Валерій Василенко захищав майбутнє своїх рідних, односельців та українців загалом. Та вороги безжалісні й підступні… Воїн загинув 13 січня, в крайній день перед ротацією, в районі населеного пункту Гряниківка Куп’янського району Харківської області, у бою за Батьківщину. До останнього подиху чоловік був вірним військовій присязі, виконуючи свій військовий та громадянський обов’язок, проявляючи стійкість і мужність. У загиблого залишились брати, сестра і донька.
«Сьогодні ми проводжаємо в останню путь не просто друга й побратима, а справжнього Героя. Кожен з нас був так чи інакше дотичний до долі Валерія – справжнього чоловіка й патріота. Вічна пам’ять Герою! Вічна слава йому, його подвигу в ім’я перемоги», – промовили під час прощання з загиблим його побратими.
Вдячні за захист односельці та жителі сусідніх сіл 16 січня зустріли Героя живим коридором та провели труну з тілом загиблого до батьківської хати. На місцевому кладовищі з чоловіком попрощалися рідні та десятки небайдужих земляків, спокійне життя яких й хотів відвоювати у ворога захисник.
«Валерій віддав за нас найдорожче, що в нього було – власне життя. Для того, щоб ми могли жити в мирній країні. Нехай пам’ять про нього назавжди залишиться у наших серцях», – сказав про воїна голова Великобудищанської ТГ Микола Шаблій.
Заупокійну панахиду за військовим провів протоієрей Роман Височанський. Він зазначив, що смерть Валерія Василенка – це трагедія, яка вчергове спіткала село.
«Нам доводиться хоронити цвіт нації, – зазначив священнослужитель. – Надіємося, що такі трагедії припиняться й ми зможемо далі жити в мирній державі, на мирній землі, будемо виховувати нові покоління, навчати їх світлому й доброму. І зможемо зберегти пам’ять про тих, хто віддав своє життя за мир».
Залпи військових рушниць, жменя сирої землі у могилу та нестримні сльози найближчих. Тепер чоловік назавжди залишиться в рідному селі.
Того дня Великі Будища занурилися у глибокий сум та щирі співчуття близьким загиблого воїна , а у громаді оголосили День жалоби.
Аліна ДМИТРЕНКО.
Фото та відео авторки.
