Матері загиблого Героя Едуарда Цвітченка Вірі Семенівні вручили його орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
51-річний командир відділення першої стрілецької роти загинув 13 липня внаслідок мінометного та артобстрілу позицій підрозділу російськими військами поблизу с. Вершина Бахмутського району, що на Донеччині.
Указ про нагородження воїна з Полтавщини орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) підписав Президент України Володимир Зеленський 12 серпня 2022-го року. Згідно з документом, відзнаку присвоїли за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
Як повідомили журналістам «Вістей» у Драбинівській громаді, чоловік народився 21 серпня 1071 року у селі Драбинівка, відвідував місцеву школу, а після її закінчення вступив до Полтавського сільськогосподарского інституту. Згодом Едуард проходив військову службу, й повернувшись після армії додому – відразу почав працювати у Драбинівському сільському будинку культури спочатку на посаді художнього керівника, а згодом й директором закладу.
Односельці діляться своїми спогадами про талант Едуарда Валентиновича:
«Він був учасником вокально-інструментального ансамблю, мав дуже гарний голос та віртуозно грав на гітарі. Завжди був активістом, вмів й обожнював розповідати анекдоти. Під час одного виступу Едуард виконав російську пісню, де співалося про офіцерів, і дуже боляче, що саме ці ж росіяни-вояки, й убили його. Для нас це дуже тяжка втрата, адже ми знаємо, як сильно він любив своє село, свою землю та Україну. Шкода, що таких людей забирає війна», -– каже Лариса Ляховець.
«Це була дуже хороша людина, – з болем розповідає Наталія Бридун. – Любив розсмішити компанію, мав неймовірний голос й завжди приймав участь у різних культурних заходах. Безмежно любив своїх батьків та рідних».
На початку 2000-х років чоловік змінив професію й став працювати комбайнером сількогосподарського виробництва ТОВ «Чиста криниця». «Був дуже трудолюбивим, з рання й до пізнього вечора трудився на полях. Мабуть не має такої людини, яка б погане слово про нього сказала», – говорить Ольга Сучкова.
Земляки Едуарда Валентиновича згадують його як дружелюбного, порядного, відданого Україні патріота, який виховувався у чудовій родині.
Маючи такі особисті якості Едуард Валентинович не міг стояти осторонь, розуміючи, що почалася повномасштабна війна.
«24 лютого близько 05:30 він сказав одне слово «Почалося…». Він не став чекати й вже через кілька днів у лавах добровольців пішов захищати країну. «Хто як не я?», – говорив він нам», – розповіла Наталія Анатоліївна.
Полеглого воїна жителі Драбинівської громади провели 21 липня.
«Того дня всі зустріли нашого земляка-Героя на колінах й в сльозах. Настільки ця смерть вразила всіх. Уже пройшло пів року як його не має, але в душі закрадається віра, що насправді він живий, можливо десь в полоні, але ніяк не мертвий», – зізнається Лариса Іванівна.
Про те, що їхнього односельця вище керівництво держави нагородило орденом «За мужність» ІІІ ступеня, жителі дізналися з соцмереж. Вони горді, що знали його особисто, товаришували й жили поруч.
«Він – наш Герой. Ми були впевнені, що державна нагорода знайде його. Однак дуже шкода, що після смерті. Ми всі дуже сумуємо за ним, нам його не вистачає», – підсумовують односельці.
Едуард був одружений, має сина, з яким до останнього підтримував теплі стосунки. За чоловіком сумує й його дружина Ольга, з яким вона була разом протягом 10 років.
Аліна ДМИТРЕНКО.
“Вісті”.
