Вже понад 50 років Ганна Грабовська з села Микільське Терешківської громади будує печі, груби, каміни, плити та барбекю. Першу піч, пригадує 71-річна жінка, вперше звела у 21 рік.
Пані Ганна (але всі навкруги кличуть її Галя) народилася в селі Шевченки Полтавського району. Наприкінці 50-х років родина придбала будинок в Микільському, де наймолодша донька мешкає й дотепер.
Закінчивши вісім класів місцевої школи, Ганна надихнулася стати художницею вітражів, бо мала хист до малювання. Однак надовго від батьківської хати їхати не хотілося. Тож вирішила відразу влаштуватись на роботу у сфері будівництва. Там навчалася класти цеглу, вправно користуватися інструментами. Серед колег більшість були чоловіками й вони дивувалися Ганниній завзятості й об’єму виконаної роботи, адже вага цеглини – понад 3-4 кг. Каже: сили волі тоді в неї було багато, з роками вона нікуди не зникла.
Свою першу піч пані Ганна змайструвала у досить молодому віці. Цьому передувала цікава історія:
«Якось у нашому будинку зламався телевізор, ми з сестрами пішли дивитися його до сусіда. Але там було холодно, бо груба, яку йому зробив йому друг, погано працювала. Пообіцяла, що я відремонтую її навесні. Але довіряти свою піч недосвідченій дівчині сусід не збирався, тому схитрив і попросив спочатку зробити плиту його кумі. І ось плита вдалася, тут вже сусід не зволікав й дозволив відремонтувати його піч».
Технологію Ганна не знала, однак сажу трусила не раз, від того приблизно й розуміла будову печі. Пізніше це стало її захопленням, Ганна вивчала відповідну літературу, почала вигадувати власні варіанти побудови конструкцій.
Хоча Ганна Іванівна мала основне місце роботи, від свого хобі для душі не відмовлялася впродовж 30-ти років. Відразу після будівництва пішла працювати на залізничне підприємство. Згодом змінила кілька професій під час роботи у відділі перевезення пошти, де пропрацювала останні 32 роки.
З 1985 по 1990 роки продовжувала будівництво власного будинку 10 на 11 метрів. Брат з племінниками виставили стіни з шпал, зробили дах, далі – робота була за господинею будинку. Усе робила власноруч: цеглою обкладала, штукатурила.
На той час таких інструментів, які значно полегшують роботу майстрів-пічкарів, не було. Зубило стало незамінним інструментом у роботі Ганни. Нині ж вона вправно користується болгаркою та зварювальним апаратом.
«Вік, звісно, бере своє. Молодість на те й молодість, була завзятіша, швидша. Якщо раніше могла звести піч за 8 годин, нині на це йде 2-3 дні, залежно від розміру, на скільки кімнат розрахована», – зауважує Ганна Грабовська.
Лише минулого року майстриня збудувала 8 печей. Задля цікавого замовлення вона залюбки долає десятки кілометрів, а її печі слугують господарям не роки, а десятиліття. До пані Ганни телефонують з усіх куточків Полтавщини, а чутки про її майстерність ходять давно. Люди часто дивувалися, що жінка вміє робити такі речі, але, покористувавшись якісною піччю або грубою, рекомендували послуги професійної пічниці своїм знайомим і родичам.
«Мені дуже подобається те, чим я займаюся, а більше задоволення отримую від того, що допомагаю людям зберігати оселі в теплі. Колись телефонували до мене з Миргорода з проханням побудувати піч, й сказали, що будуть чекати, скільки треба, аби тільки саме я їм зробила. За роки в цьому ремеслі вмію робити будь-які печі, каміни та груби. Залежно від використання печі, я підбираю кращий варіант. Наприклад, можу зробити конструкцію, що нагадуватиме камін, з невеличким припічком, туди ж можна установити газову автоматику», – говорить пані Ганна.
Скласти піч, насправді, зможе будь-який муляр, тобто викласти цеглу нескладно, але інше питання – викласти так, щоб піч працювала, а не лише була гарною зовні, адже фасад – всього лиш окраса, а найважливіший функціонал – всередині. Щоб опалювальна конструкція працювала правильно, треба мати інженерні знання.
Вийшовши на пенсію, майстриня не полишила улюблену справу й продовжує не тільки будувати людям печі, а й навчатися новому. Ганна Іванівна працює посезонно кочегаркою в місцевому реабілітаційному центрі. Для цього вона три місяці освоювала професію.
Дослідивши простори Інтернету, ми не знайшли жодної жінки на Полтавщині, яка б займалася муруванням печей. Але життєва історія Ганни Грабовської із села Микільське доводить, що навчитися цьому унікальному ремеслу можливо. Немає жодних обмежень, якщо є бажання.
Аліна ДМИТРЕНКО.
Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу.
