Щорічно 3 березня відзначається Всесвітній день письменника. Напередодні свята журналісти «Вістей» поспілкувалися з полтавською письменницею Оленою Колінько.
Мама створила для мене справді казкове дитинство, сповнене буденних пригод
– Пані Олено, розкажіть про себе. Де народилися? Де навчалися? Чим займаєтеся? Можливо, маєте історію з дитинства, яку ви дуже любите?
– Я народилася у Полтаві. Закінчила Полтавську гімназію №17 (зараз – ліцей «Інтелект»). Маю вищу філологічну освіту, яку здобула в Полтавському національному педагогічному університеті імені В. Г. Короленка. Зараз працюю в Полтавській обласній бібліотеці для дітей та юнацтва імені Олеся Гончара. Дуже багато яскравих моментів, які й досі мене надихають, відбулися в дитинстві. Мама створила для мене справді казкове дитинство, сповнене буденних пригод. Дорога до дитячої бібліотеки взимку обов’язково перетворювалася на космічні сніжкові битви, а проста прогулянка могла обернутися полюванням на крокодилів чи будівництвом вігваму з очерету. Мої сестри також додавали приємних і творчих моментів: навчили мене читати, водили до лялькового театру, малювали мені дуже класні будиночки в розрізі, які збурювали уяву.
Мрія стати письменницею
– Чому Ви мріяли стати письменницею? Звідки така жага до творчості?
– Ще з п’ятого класу я почала писати віршики і маленькі казки для своїх племінників. Цей процес надзвичайно мені подобався і саме тоді з’явилася мрія стати письменницею. І хоча паралельно я тоді хотіла стати археологинею або астрономкою, письмо врешті перемогло. Добирати слова, вигадувати сюжети, створювати характери – це заняття, яке приносить мені справжнє задоволення і дозволяє задіювати та переосмислювати знання не лише з археології чи астрономії, а взагалі з будь-яких галузей людських знань.
Схожі досвіди
– Розкажіть про свій досвід написання екоповісті «Глиняний птах».
– Рукопис повісті «Глиняний птах» з’явився у 2016 – 2017 роках. Тоді ще ніхто не говорив про масштабні карантини, в нашому лексиконі не було слова «блекаут», а в досвіді – знань про зруйновані будинки. Проте, в моїй екоповісті вже тоді усе це описано, хай і в трохи іншому контексті – і це мене саму трохи лякає. Зараз дивно пригадувати, як я консультувалася у колег, що станеться, якщо в усьому місті зникне електроенергія. Тоді я просто все це уявляла і намагалася зрозуміти, що відчуватимуть в таких умовах мої персонажі. А потім ми, на жаль, всі пройшли через схожі досвіди.
Повість «Глиняний птах» облетіла всю Україну
– Хто ваші читачі? Якими ви їх бачите?
– Коли я писала повість, то орієнтувалась на читача-підлітка. Але так сталося, що книжкою цікавляться і діти, і особливо доросла аудиторія. В Інстаграмі завдяки полтавській букблогерці Олені Бойко відбулася акція «Подорож книги», під час якої повість «Глиняний птах» облетіла всю Україну, було написано 17 відгуків – і всі від дорослих читачів. Проте, я отримувала фідбек і від підлітків. Приємно було читати справжнього паперового листа із враженнями від школярки.
Село Макухівка. Недалеке сусідство зі сміттєзвалищем
– Чому саме така соціальна тема? Як народилася ідея?
– Питання екології мене завжди хвилювали, але особливо гостро я перейнялася цим після того, як мої колеги, які живуть у селі Макухівка, поділилися розповідями про їдкий дим від пожеж на полігоні побутових відходів, про пакетики, які вітер розносить на велику відстань, та про інші прикрощі недалекого сусідства зі сміттєзвалищем. Я поїхала туди, щоб побачити все це на власні очі, і звісно, велетенська гора сміття справила гнітюче враження. З’явилася фантастична ідея, а що, коли ось це сміття оживе і ми не зможемо його так легко ігнорувати, як зараз. Дуже хочеться, щоб твір допоміг читачам переосмислити проблему відходів, зрозуміти її масштаб і шкоду та надихнув на конкретні дії, зміну стилю життя на користь більш екологічного.
Рукопис фантастичного твору
– Чи плануєте ще написання книг?
– Так, звісно. Одна з книжок вже майже готова до друку, це буде казкова повість «Майстерня чаклуна Мурахи». Зараз працюю над рукописом фантастичного твору.
Хочу, щоб учасники читань асоціювали книжку із чимось приємним та цікавим
– У книгарні «Є» ви проводите захід для дітей, розкажіть про нього. Яка ідея цього заходу?
– Приблизно двічі на місяць веду дитячі читання в книгарні «Є». Обираю книжку, готую цікаві активності і ми з дітлахами спілкуємось та граємо за сюжетами веселих історій. Хочу, щоб учасники таких читань асоціювали книжку із чимось приємним та цікавим, хочу розбурхати їхню допитливість і допомогти з розвитком уяви та мовлення. Запрошую всіх охочих дітей до книгарні на бешкетні пригоди!
Світ мобільний
– Як воно, бути письменницею у Полтаві?
– Майже так, як і бути письменницею в Києві, Одесі, Львові чи іншому місті України. Зараз світ мобільний, завжди можна потрапити на будь-який цікавий книжковий захід, провести презентацію книжки в іншому місті, відвідати фестиваль чи форум і як автор, і як читач. Легко спілкуватися зі своїми читачами в соцмережах, вигадувати для них цікаві приємності, записувати відеоконтент. Було би бажання.
Рідне місто, яке я ніжно люблю
– Полтава для вас – це?
– Рідне місто, яке я ніжно люблю.
Найулюбленіша моя книжка
– Про людину дуже багато може сказати те, що вона читає. Можливо, у вас є улюблена книга. Або та, яка саме зараз вам відгукується.
– Найулюбленіша моя книжка – «Вінні-Пух» Алекса Мілна. Я перечитую його досі, і щоразу пригоди цього безпосереднього ведмедика з тирсою в голові підіймають мені настрій. Люблю якісну сучасну жіночу прозу – твори Донни Тартт, Арундаті Рой, Дж. К. Ролінг. Читаю детективи, фантастику, підліткові й дитячі твори. Серед українських письменників порадила б Оресту Осійчук та Іларіона Павлюка.
Інтерв’ю провела Єлизавета КАРПЕНКО, для “Вістей”
