Мешканка села Супрунівки Полтавської громади Оксана ПИЛЯЙ попри те, що виховує трьох дітей, вирощує городину, квіти, утримує господарство та допомагає Збройним силам України.
Про те, як їй вдається поєднувати домашні справи й волонтерство, пані Оксана розповіла журналістам «Вістей».
«Я з дитинства звикла досягати, чого хочу, і не здаватися, а ще – багато працювати та допомагати іншим. З роками переконалася: якщо ти маєш мету, впевнено йдеш до неї, не робиш людям зла, то обов’язково досягнеш у житті всього. Я завжди мріяла про міцну й люблячу родину, про власний будинок, двір, який потопає у квітах та про донечку, на народження якої вже й не сподівалася, маючи двох, майже дорослих, синів. Долаючи життєві перешкоди, я йшла до своєї мети. Не все було красиво, як у фільмах, але я не опускала рук. Зараз почуваю себе щасливою: маю чудову сім’ю, коханого чоловіка, синів Сергія та Сашу, донечку Софійку, будинок та море квітів біля нього, хоча так було не завжди», – розповідає Оксана Пиляй.
Переїхавши на Полтавщину зовсім юною дівчиною, Оксана працювала у сфері торгівлі. Вийшла заміж, стала мамою двох синів, але шлюб виявився невдалим. Часто Оксана терпіла моральне, економічне насильство з боку чоловіка, у вирішенні побутових питань розраховувала лише на себе. З роками ситуація в сім’ї ставала все напруженішою й пані Оксана знайшла в собі сили піти від чоловіка, забравши обох синів.
«Я все обдумала і вирішила – досить! Я самодостатня жінка і дам раду собі й своїм дітям. Подекуди було страшно і неприємно, але я це зробила й отримала повну свободу. Я довірилася долі і вона послала мені того єдиного, якого я чекала все своє життя», – каже Оксана Пиляй.
Віталій з’явився в житті Оксани несподівано, але тоді вона відчула, що саме з цією людиною готова пройти весь свій життєвий шлях. Згодом пара побралася, а через деякий час у родині народилася донечка Софійка.
«Ми підтримуємо одне одного, любимо, розуміємо, у нас спільні погляди та життєві цінності», – розповідає Оксана.
Через деякий час родина оселилася у будинку, почала облаштовувати побут, але повномасштабна війна скоригувала життя сім’ї. Оксана згуртувала біля себе однодумиць. Разом з кумами Оксаною Бабенко та Вікторією Дешко збирала одяг, білизну, продукти харчування на потреби військових.
Наявність городу біля будинку та прагнення допомагати фронту спонукали Оксану Пиляй вирощувати овочі у великій кількості, консервувати, солити, квасити їх, сушити яблука, абрикоси та відправляти військовим. Вона заготовляє огірки, помідори, квасить капусту, консервує сині баклажани.
«Я спитала у військових, що б вони хотіли їсти. Мені відповіли – усю домашню їжу. Тому варимо борщі, робимо тушонки з домашніх курей, консервуємо овочі, сушимо сушку з фруктів, чоловік смажить рибу на мангалі й передаємо все це на фронт», – розповідає волонтерка.
Цього літа насаджала багато гіркого перцю, який за особливим авторським рецептом консервує у невеликі баночки. За словами пані Оксани, такий перчик дуже люблять воїни й замовляють великими партіями.
«Ми маємо не забувати, що в нас війна! Всі повинні допомагати наближати перемогу, навіть тут, у тилу», – переконана Оксана Пиляй.
Давню мрію вирощувати квіти вона теж реалізувала. На затишному обійсті росте близько 80 видів хризантем, а також троянди, ромашки, хости та багато інших квітів. Своє хобі жінка частково перетворила на бізнес. Вона продає хризантеми. Уже багато жінок із села Супрунівки, з міста Полтави й з інших куточків України придбали собі красу, вирощену її дбайливими руками.
«Ніколи не опускайте рук, що б не відбувалося навколо! Впевнено йдіть до своєї мети, любіть свою землю, родину і друзів. І тоді не страшні ніякі життєві негаразди!», – підсумувала Оксана Пиляй.
Довідково: 15 жовтня у світі відзначають Міжнародний день сільських жінок, встановлений резолюцією 62/136 Генеральної Асамблеї ООН від 18 грудня 2007 року аби привернути увагу до ролі сільських жінок, їх внеску в розвиток сільського господарства, сільських територій, підвищення продовольчої безпеки.
Юлія ШАБЛЯ
Створено у співпраці з Волинським прес-клубом
