У селі Дмитренки Мачухівської громади мешкає жінка, яка своїми вчинками надихає та змінює життя навколо. Світлана Прохорчук — волонтерка, майстриня, керівниця гуртка фольклорно-етнографічного краєзнавства КЗ «Полтавський обласний центр національно-патріотичного виховання, туризму та краєзнавства учнівської молоді ПОР», який працює на базі Полузірського НВК. Вона виховує дітей у дусі любові до рідної культури, відроджує українські традиції та активно підтримує захисників України.
Доленосне рішення: переїзд до села
Повномасштабне вторгнення змусило родину Світлани залишити Полтаву та перебратися до села Дмитренки, ближче до батьків. Її чоловік Олександр, ветеран АТО, передбачав, що в сільській місцевості буде безпечніше.
«Ще в січні 2022-го ми купили поруч із батьками стару хатину. Планували перетворити її на майстерню для зеленого туризму на пенсії. Але війна змінила все», — згадує Світлана.
Хоча хатина була в аварійному стані, родина вирішила залишитися і почати її облаштовувати. У перші місяці вторгнення Світлана варила вареники й галушки для тероборони, разом із сусідами організовувала допомогу військовим, а згодом і плетіння маскувальних сіток.
Волонтерство як спосіб жити далі
Коли бойові дії стали більш активними, пані Світлана почала робити те, що знала найкраще — готувати сухі борщі та супи для військових. Її досвід у галузі туризму став у пригоді.
«Сухі борщі — це справжній порятунок у польових умовах. Вони легкі у транспортуванні, займають мало місця і дозволяють солдатам отримати гарячу їжу навіть у складних обставинах», — пояснює волонтерка.
Згодом волонтерська діяльність розширилася: сім’я сушила овочі, фасувала енергетичні перекуси, виготовляла окопні свічки, солила огірки та помідори. Батько Світлани навіть змайстрував сушарку на дровах, коли через перебої зі світлом не працювали електричні дегідратори.
У співпраці з іншими волонтерами, зокрема Оксаною Єсаковою, продукцію передавали безпосередньо на фронт.
Діти як джерело натхнення
Паралельно зі своєю основною роботою керівниці гуртка при Полузірському НВК, Світлана Прохорчук почала залучати до волонтерства дітей. Спершу вони збиралися в облаштованій кімнаті старої хатини, де виготовляли обереги для військових, малювали листівки та плели маскувальні сітки.
«Діти тягнулися до цієї справи. Вони відчували свою важливість і розуміли, що теж можуть допомогти. У нашому дворі постійно збиралося більше 10 дітей», — розповідає Світлана.
Згодом гурток перетворився на шкільний центр змістовного дозвілля. Діти брали участь у майстер-класах із виготовлення дідухів, оберегів, а також у святкуванні народних свят.
Відродження традицій: обряди, фольклор, українська ідентичність
Особливу увагу Світлана Прохорчук приділяє відродженню українських традицій. Разом із дітьми вони відзначають свята за народним календарем: топчуть ряст навесні, зустрічають птахів з вирію, а також водять Маланку й Козу.
«Ми провели краєзнавчу експедицію, щоб відновити рецепти традиційних короваїв із сіл Полузірського старостату, а потім представили ці напрацювання на фестивалі «Коровай Фест» в Опішні», — ділиться Світлана.
Дівчата з гуртка створили власний співочий колектив «Зоряниця». Разом вони пошили автентичні народні костюми — сорочки, плахти. Матеріали збирали буквально по всій Україні: старі тканини, стрічки, намиста дарували небайдужі люди.
«Спочатку дівчата сумнівалися, чи захочуть носити такі костюми. Але коли вони вдягли їх і побачили, як до них підходять люди, просять сфотографуватися, їхні очі світилися від гордості», — каже Світлана Прохорчук.
Діти війни, але з яскравими спогадами
Світлана розуміє, що війна залишає глибокий слід у дитячій психіці, тому намагається зробити все, щоб їхнє дитинство залишалося світлим і яскравим.
«Ми організовуємо літні табори, велосипедні поїздки, творчі майстер-класи. Хочеться, щоб у дітей були спогади, які вони згадуватимуть із теплом», — ділиться вона.
Навіть під час повітряних тривог діти не просто сидять у сховищах — вони плетуть сітки чи ріжуть стрічки для плетіння килимків-сидушок.
Підтримка громади та амбітні плани
Світлана отримує активну підтримку від громади. Їй виділили додаткове навантаження для гуртка спортивного орієнтування, забезпечили транспортом для поїздок на змагання.
Світлана та її вихованці відчувають підтримку з боку адміністрації та колективу Полузірського НВК, який очолює директорка Ніна Іванівна Кульчицька. Вона дбає про поліпшення умов роботи гуртка і підтримує всі ініціативи.
«Ефективність нашої роботи – це тісна співпраця з батьками дітей, які завжди активно підтримують всі заходи», – наголошує пані Світлана.
Вихованці гуртка вже мають перемоги на обласних змаганнях зі спортивного орієнтування та є учасниками всеукраїнських фестивалів.
Попри всі труднощі, Світлана будує амбітні плани: створити садибу зеленого туризму, відновити українські традиції, і навіть популяризувати їх за кордоном.
«Ми не просто чекаємо перемоги — ми її наближаємо кожним своїм кроком. А діти — це наше майбутнє. Саме вони відродять і збережуть нашу культуру», — підсумовує вона.
Від редакції: історія Світлани Прохорчук доводить, що в складні часи навіть одна людина може стати рушійною силою змін. Її зусилля у волонтерстві, вихованні дітей та відродженні традицій — це внесок у майбутнє, яке обов’язково буде українським.
Юлія ШАБЛЯ
Фото з особистого архіву Світлани ПРОХОРЧУК
