30 березня виповнився славетний ювілей – 95 років з дня народження Олександра Глушаченка – полтавського живописця, знатного земляка та талановитого митця. З цієї нагоди у стінах Полтавського художнього музею імені Миколи Ярошенка відкрили творчу виставку «Я був не гірший і не кращий, я був інакший».
Як зауважують організатори події, така назва обрана не випадково, це винесені слова самого митця, які він нерідко повторював в останні роки життя, згадуючи перипетії власної творчої долі. Олександр Глушаченко увійшов до історії регіонального мистецтва як художник-шестидесятник, який сформував свою творчу й життєву позицію під впливом таких видатних особистостей як Алла Горська та Сергій Параджанов.
«Він не терпів фальші в мистецтві й вперто та наполегливо продовжував торувати власний творчий шлях, жодного разу не зрадивши своїм переконанням», – згадують митця працівники музею, до якого митець приходив як до цілющого джерела натхнення й де сьогодні зберігається 5 його власних творів.
Доля художника не завжди була до нього прихильною, проте старанність майбутнього митця, його талант й наполегливість загартували дух чоловіка, зробили його відомим не лише у рідному краї, а й за його межами.
Олександр Петрович Глушаченко народився 30 березня 1928 року на Полтавщині, в невеликому селі Писарівка. Був первістком в селянській родині, яку не обминули драматичні події того часу – колективізація, Голодомор, війна, післявоєнна відбудова, голод 1947 року. З ранніх літ пізнав тягар нужденного життя й мусив підлітком, після втрати батька, який загинув на фронті 1941 року, стати головною опорою для матері. Проте, не зважаючи на нестатки, зміг здобути освіту. Навчався в Харкові. У 1950 році здобув фах майстра альфрейно-художнього розпису. Тоді ж повернувся до Полтави, де почав працювати методистом в Будинку народної творчості, художником обласного товариства художників, художником виробничих майстерень та комбінату Художнього фонду. Відтоді чоловік став брати активну участь у виставках полтавських митців.
Виставка, присвячена його ювілею, створена переважно на основі приватних збірок, де сьогодні й зберігається більша частка творів митця. Це пов’язано перш за все з тим, що останні 50 років митець провів осторонь від художнього життя Полтави, а творчістю займався виключно для себе. Причиною цьому стали різкі критичні висловлювання з боку провладних структур, викликаних на адресу картини Олександра Глушаченка «Колгоспниці. Весна 1944 р.» (1957). В ній митець підняв гостру соціальну проблему життя повоєнного українського села, непосильної ноші вдів, зайнятих на відбудові сільського господарства. Вирішений і виконаний у насичено-напруженому колористичному ритмі, позначений помітними рисами фовізму, він викликав різку критику влади.
Художник писав у різних жанрах, запозичуючи як основу для своїх творів природу, натюрморти, історичні події тощо. Привертають увагу натюрморти художника, такі як «Проліски» (1975), що вражають вдалим, але доволі ризикованим колористичним рішенням, досягнутим за рахунок співставлення приглушеного загального тону та насичених, майже рухомих крапель ультрамаринових барв улюблених українських першоцвітів. Багатством технічних художніх засобів, ретельно дібраних для кожної зображуваної сцени природи, ваблять представлені пейзажі. Змушує зупинитись і замислитись картина «Похорон батька Анатолія Щербака». Окремий інтерес становлять етюди митця. Особливо із його Кавказького циклу 1954 року, що не зважаючи на мініатюрний розмір, глибоко розкривають сурову й урочисту велич гір. Доцільним акцентом новоствореної експозиції є портрет Олександра Глушаченка, створений талановитим полтавським художником- графіком Олексієм Соболевським, в якому автору вдалося підкреслити незламний характер митця.
Всього в експозиції 40 творів різних періодів творчості художника – від натюрмортів і сюжетних композицій 1950-1960 років до робіт та авторських інтерпретацій і повторень виконаних на початку 2010-х.
«Вісті».
