Кожен день ми чекаємо на щасливі новини
Про мир та спокій неньки-Батьківщини,
Які в етері повідомить неодмінно
Суспільне радіо всієї України!
Віра Виборна
Що нам приносить примхливе сьогодення? Радість і сум, відносний спокій, безкінечно тривогу, переплетену зі святою вірою і надією на нашу перемогу у цій клятій війні! Я пишу цей матеріал, а разом зі мною – незримий, але голосний і знаковий не тільки для мене, а й для моїх співвітчизників — українське суспільне радіо, – друг, товариш, співрозмовник на всі часи і роки.
Радіо завжди було з нами. Коли ми переїхали у село Заворскло, кожного ранку о 6:00 нас будив гучномовець. Ми жили практично в центрі села і радіо знайомило нас раненько з усіма новинами. Потім, трішки пізніше, в кожній оселі був уже свій маленький приймач, який розповідав про все на світі. А зараз, особливо в цей буремний час, як же без нього? Я завжди вважала, що радіо у своїй основі – не бюро будь-якої комунальної допомоги. Для цього є відповідні інстанції, врешті-решт депутати органів місцевого самоврядування. Радіо в першу чергу несе інформаційну, пізнавальну місію, воно інформує, знайомить і вчить нас. Як писав великий Кобзар: «Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя». Свою вічну мудрість і зберігає в аудіоархівах Полтавське обласне радіо. Колись його позивні «Над полтавським краєм білі голуби» були для нас великою світлою радістю. І сьогодні духовна скарбниця знакових легендарних особистостей нашого краю безумовно успішно поповнюється новими іменами. Дотепер ми пам’ятаємо творчі концерти берегині, героя України, Раїси Кириченко, поетичного сонечка Марії Бойко, багатьох співочих та інструментальних унікальних колективів, зокрема «Краяни» та багатьох інших. Як же не згадати легенду Полтавського радіо, звукорежисера Петра Сливку, світла йому пам’ять. З великою увагою я слухаю і захоплююся любов’ю до Батьківщини, патріотизмом, хвилюванням за долю України Олега Пустовгара — представника Українського інституту національної пам’яті. Тараса Пустовіта, голову Полтавської міської організації «Просвіта» та «імені Тараса Шевченка», заступника директора Полтавського обласного державного архіву. Хочу згадати славного полтавського мовознавця, сина нашого краю, професора, письменника Миколу Степаненка. Зараз на Полтавському обласному радіо його місію безмежної любові і пропаганди української мови продовжує доцентка Полтавського педагогічного університету Віра Мелешко. Мова — це вічний дух, сила, мудрість, любов кожного українця. Коли Віра Мелешко починає свою розмову, слухаєш і серце завмирає. Схиляюся перед Миколою Степаненком та Вірою Мелешко.
Особлива подяка журналістам обласного радіо, які багато років, ціле життя віддали улюбленій професії. Можна не знати Віру Чазову, але її особливий чарівний тембр голосу радіослухачі не забудуть ніколи. Так як і цікаві пізнавальні, тематичні та актуальні передачі Дмитра Філіпського, Раїси Самойленко та інших.
Сьогодні, на мій погляд і на думку моїх земляків, Полтавське обласне радіо – в надійних, професійних і небайдужих руках. Журналісти Олександр Бобошко та Світлана Ісаєнко зуміли досягти позитивного теплого контакту зі своїми слухачами. І це трапилося не тільки завдяки передачі «Ваш день», яка здружила, об’єднала всіх небайдужих однодумців.
У нас є самодіяльна поетеса з мальовничої Шишацької громади Віра Виборна. Не дивлячись на всілякі труднощі та проблеми, жінка своїм активним соціальним поглядом на життя, творчим внеском може дати приклад будь-кому. Кожен вірш, пісня присвячені нашим дорогим воїнам, є неоціненним внеском у майбутню перемогу. Журналістам важливо все поточне життя країни і полтавського краю — наші успіхи і кожен загиблий герой…А також волонтерство, освіта, медицина, культура, сільське господарство, промисловість, бо радіо — це про наше життя, про те, якими були, є і якими хотіли б стати.
Кожна думка в серці починається з найголовнішого — очікуваної і бажаної перемоги. Тому, дорогі мої земляки, мій поважний вік і досвід дають мені можливість сказати, що вирішення будь-яких особистих питань, хоча б робота відділення поштового зв’язку (до речі, наше заслуговує найтепліших вдячних слів) це – позитивна дорога назустріч один одному. Як – ти, так – і до тебе! Але зараз, цієї хвилини, найдорожчого вартує наша участь в допомозі Збройним силам України. Навіть мінімально, бо коли ми всі разом — це нездоланна сила. Пам’ятаємо про це!
Ольга Пластиніна, село Заворскло
