Валентин Миколайович Ребрик народився у Полтаві, проживав у мікрорайоні Огнівка. У 2007 році родина Ребриків переїхала жити в село Абазівка. Батьки придбали півбудинку на вулиці Луговій. Мальовнича місцина, садиба спускається до річечки Полузір`я, поряд – ставок поміщика Абази з острівцем посередині. У заплавах річки – рідкісні жовті півники, а праворуч, в Бабичевій балці – поляна ковилу. У височезних кущах верболозу співають дикі птахи. Особливо приємно чути навесні спів солов’їв. Це зараз і річка, і луки занедбані, а раніше громада наймала чоловіка, який з весни до осені чистив русла річечки, луки косили, старі дерева спилювали….
Серед такої неповторної природи проходило дитинство і юність Валентина Ребрика. Життя з самого дитинства не балувало його. Рано у засвіти пішов батько, часто хворіла мама. Відтоді тягар відповідальності за виживання сім`ї ліг на плечі Валентина. Навчання в школі він поєднував з роботою на пилорамі, працював у бригаді з ремонту квартир. Суворе дитинство і юність загартували хлопця, часто доводилося приймати дорослі рішення. Одним з таких рішень було підписання контракту на службу в ЗСУ. Це сталося на початку 2019 року. Служив Валентин Миколайович у 4-й роті 3-ого танкового взводу 2-го танкового батальйону навідником в танку Т-64БВ. Мріяв і готувався стати командиром танка. Можливість воювати у Валентина була, тому що було бажання захищати своїх сестер і племінників від рашистської орди. Він дуже любив своїх племінників, особливо найменшого Максима, і коли був у відпустці, то не випускав його із рук.
Що відрізняло Валентина Ребрика від інших – так це готовність допомагати людям, знайомим і незнайомим. У житті він був цілеспрямованим, завжди кудись поспішав.
25 травня 2022 року в напрямку села Веселе Бахмутського району, близько 13 години, було відпрацьовано по посадці, де засів противник. Коли поверталися на позицію, рашисти влучили в їхній танк ракетою. У танку всі загинули. Критичні моменти траплялися і раніше: одного разу в танк влучив снаряд – вижив лише Ребрик. Ще такий випадок: танк стояв у засідці, місце відвели їм заздалегідь… і ось в останній момент командир вирішив змінити місце, через декілька хвилин в туди, де вони мали б знаходитись, прилетів снаряд… Але навесні 22-го Ребрик не врятувався…
Минуло два роки, а рідні досі не можуть поховати військового в Абазівці. Посадові особи до цього часу не ідентифікували тіло загиблого Ребрика Валентина Миколайовича. Зразки здавали всі родичі, а справа не зрушилася з місця!
Не заспокоїлася душа загиблого, рвуться серця у рідних, сумно й боляче знайомим. Запаліть свічку пам’яті за полеглого Валентина Ребрика. Віримо і сподіваємося, що душа односельця скоро знайде місце на Абазівському цвинтарі.
Шануйте й бережіть, люди, пам’ять про своїх Захисників!
Олександр ЛУКОМІНСЬКИЙ, с. Абазівка
