Ця історія – про спільну справу двох небайдужих, ініціативних жінок із Полтави, які створили громадську організацію задля соціальної і психологічної підтримки жінок та дітей у час війни.
Громадська організація «Видимі жінки» заснована у розпалі повномасштабного вторгнення, у листопаді минулого року, на Полтавщині, цими днями відзначила рік своєї діяльності. За цей час організація неабияк розвинулася і сьогодні входить до складу Ради ВПО Полтавської області. Про діяльність організації розповідають її засновниці – пані Олена Ваганян та Тетяна Ждан.
«Спочатку було дуже важко. Не було відгуку, жінки не знаходили часу з нами співпрацювати. По суті, на початку нас було двоє: я та Тетяна Ждан, – пригадує Олена Ваганян. – На початку повномасштабної війни я цілодобово перебувала у міському штабі допомоги, де активно співпрацювала зі Всеукраїнським благодійним фондом «Горєніє» з міста Дніпра».
«Ми допомагали внутрішньо переміщеним особам одягом, харчовими наборами, опікувалися людьми, – додає пані Тетяна Ждан. – Нашу організацію почали помічати й хвалити, але нам хотілося донести більше активності саме для нашої рідної Полтави. Так і з’явилася ідея створити полтавський центр допомоги».
Назва організації, за словами Олени Ваганян, з’явилася невипадково: «Мені в руки потрапила книга «Невидимі жінки» Керолайн Кріадо-Перез, де авторка розповідає про гендерну нерівність і її негативний вплив на жінок. Тоді я зрозуміла, що треба зробити жінок видимими, а найголовніше – зробити видимими проблеми жінок.
«Назвою «Видимі жінки» ми хотіли показати, що ми, жінки, які не на фронті, а залишаються в тилу, теж працюємо на Перемогу і маємо завжди бути готовими до всього! Якщо тил буде спати, то фронт може впасти», – наголошує Тетяна Ждан.
Спільнота «Видимі жінки» має багато методів співпраці, першочергово з жінками та дітьми для надання матеріальної та психологічної допомоги.
«Наша організація намагається не залишатися «теоретичною», а допомагати практично. Ми їздимо територіальними громадами області, навчаємо людей, надаємо психологічну допомогу, сприяємо психологічному розвантаженню. Теми стресу, емоційного перевантаження, налаштування на позитивні думки. Моральний стан та психічне здоров’я – дуже важливі», – зазначає пані Тетяна Ждан.
Особливу увагу організація приділяє дітям-сиротам та вихованцям інтернатних закладів.
«Ми розпочинали роботу з допомоги внутрішньо переміщеним особам, потім почали допомагати жінкам, зараз надаємо активну допомогу дітям-сиротам та вихованцям інтернатних закладів. Одним із перших закладів, з яким ми почали співпрацювати, був Новосанжарський дитячий будинок-інтернат. У співпраці з інтернатами ми намагаємося не просто привезти вихованцям якісь подарунки, сфотографуватися й поїхати – ми намагаємося завжди поспілкуватися, налагодити контакт, подружитися. Проводимо й різноманітні активності: спрощену йогу, влаштовуємо перегляд фільмів, навіть планетарії. Намагаємося надати цим людям можливість відчути себе людьми» – розповідає Тетяна Ждан.
«Ці дітки нам кожного дня телефонують. Вони цікавляться нашим здоров’ям, кажуть що люблять, а також хочуть дізнатися, коли ми приїдемо знову», –додає Олена Ваганян.
У майбутньому організація планує розширити поле своєї діяльності з надання психологічної допомоги для родин військових, зокрема й полеглих на фронті.
«Ми вже зараз починаємо готуватись надавати психологічну допомогу тим сім’ям, де хтось загинув на війні. До цієї теми треба дійти, розробити кроки з підтримки, бо, швидше всього, у найближчому майбутньому це може стати великою проблемою. Ми маємо бути готовими. Існує проблема підготовки спеціалістів з психологічної підтримки. Після перемоги додому повернеться багато чоловіків і жінок. І питання – якими саме вони повернуться?Ми маємо бути готовими прийняти їх, обігріти й надати усю можливу допомогу, щоб вони змогли повернутися до звичного життя», – наголошує Тетяна Ждан.
Олена Ваганян додає: «У людини (яка була свідком або брала участь у бойових діях – ред.) може бути образа на весь світ, вона може закритися у вакуумі, але це шлях в нікуди, людина просто сама себе з’їдає. Завжди треба йти вперед, завжди треба рухатись. Життя тебе ставить на коліна – йди на колінах, життя кидає тебе – продовжуй рухатися вперед».
Ігор ВОРОБЙОВ для «Вістей».
Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу.
