Одинадцять років тому енергійна, харизматична, рудоволоса полтавка Євгенія Тарайкович вперше голосно заявила про себе на популярному тоді талант-шоу «Х-фактор». Будучи зовсім юною дівчиною, Женя продемонструвала всій Україні свій чарівний вокал, артистичність та наполегливість, дійшовши до фіналу проекту. Глядачі розпізнали у дівчині не лише талановиту особистість, а й відкриту, добру та щиру душу, тому віддали за юну артистку свої голоси. Участь у проекті стала для Жені хорошим життєвим досвідом, навчила долати труднощі, досягати поставленої мети і ніколи не забувати про своє покликання допомагати людям – піснею, словом, вчинком…
Полтава – моє рідне місто, але ідентифікую себе харків’янкою…
Женя Тарайкович народилася у Полтаві, закінчила місцевий загальноосвітній навчальний заклад, музичну школу, згодом вступила на психолого-педагогічний факультет Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. Здобула ступінь магістра психології.
Згодом переїхала до мальовничого Харкова, де й проживала останні вісім років. Не приховуючи любові до рідної Полтави, Женя говорить, що, насправді, ідентифікує себе харків’янкою, адже саме там забуяло її доросле життя. Перша робота, орендоване житло, сплата рахунків за комуналку і відповідальність за прийняті рішення – усе пов’язане з Харковом. Саме у цьому місті доля звела Женю із чудовими людьми – командою ІТ-компанії «FluentPro», у якій впродовж останніх двох років дівчина працює HR-спеціалістом (фахівцем із роботи з персоналом). Колектив компанії – це її друга родина, настільки дружними стали працівники один з одним. Керівництво постійно організовувало спільні заходи, обіди, тімбілдінги (team building), щоб згуртувати колектив. Саме міцна дружба та взаємодопомога стали тією рушійною силою, яка допомогла цим людям не лише врятуватися від війни, а налагодити потужний волонтерський рух, який успішно діє до сьогодні…
Той страшний лютий 2022-го
Євгенія пригадує ранок 24-го лютого, який триває для усіх українців ось вже майже рік.
«Мій хлопець за два тижні до початку вторгнення поїхав у відрядження до Києва. Я залишилася вдома сама. Напередодні запросила у гості подруг, щоб не було так сумно. Ми говорили, сміялися, будували плани…А вранці, десь годин у п’ять, мене розбудив телефонний дзвінок. Дзвонив мій хлопець, стурбовано повідомив, що війна почалася. Я не могла прийти до тями, сиділа на ліжку, спустивши ноги додолу і дивилася в стіну. Мозок відмовлявся сприймати інформацію. На вулиці було темно, я прислухалася – і раптом щось так гупнуло, що старі дерев’яні рами у нашій орендованій квартирі затряслися від вибуху. У голові промайнуло єдине питання – що робити? Вже за якусь мить мій телефон розривався від дзвінків мами. Вона живе сама, тому я відразу прийняла рішення їхати в Полтаву. Я була переконана, що тільки там я буду у безпеці».
На дорогах Харкова не було ні тролейбусів, ні автобусів. На метро Женя їхати не ризикнула, таксі неможливо було викликати. Інтуїтивно вирушила пішки до свого офісу, напевно тому, що там їй було спокійно й безпечно. І тільки-но дівчина дійшла до будівлі – поряд зупинилося таксі. По дорозі підібрали маму з дитиною. Разом доїхали до вокзалу. Вільних місць на потяги й маршрутки вже не було. Женя знову вирішила йти пішки. Дійшла до Холодної гори, простояла півтори години в очікуванні транспорту. І тут, за велінням долі, біля неї зупинилася порожня автівка. Водія звали Юра. По дорозі він підібрав ще шестеро попутників. Женя досі вдячна Юрію за те, що врятував тоді семеро життів. Виявляється, він лише за два дні до вторгнення повернувся в Україну, а до того довго жив та працював за кордоном.
До Полтави добиралися сім годин. У районі Валок утворився затор, довжиною 20 кілометрів. Довелося об’їжджати через села.
«Я взагалі не схильна до паніки, але тоді мені здавалося, що позаду сунуть російські танки. Настільки ми були налякані! І я вирішила читати усім хороші новини, щоб підбадьорити людей, розрадити, вивести зі складного психологічного стану. Люди потроху приходили в себе. Якби ми всі впали духом, я маю на увазі народ України, то рік би не протрималися», – розповідає Євгенія Тарайкович.
Вже в Полтаві Женя відчула себе у безпеці. Її мама приготувала для водія гарячий домашній обід та подякувала, що довіз доньку цілу й неушкоджену.
«Не люблю відчувати себе безпорадною»
Вдома Женя продовжила працювати онлайн. Частина її колективу продовжувала залишатися в Харкові. Там ставало дедалі небезпечніше – ворожі обстріли посилювалися. Женя тримала постійний контакт зі своїми колегами, хотіла допомогти самотнім людям, які страждали від голоду, холоду та нестачі ліків у Харкові. Більш за все Євгенія не любить сидіти, склавши руки, тому при першій можливості доєдналася до волонтерської дружини «Kh.Lib», яку очолює Юлія Пабот. Волонтери відшукували у місті людей, які потребували харчів, ліків, теплого одягу та людей з велосипедами, мотоциклами, автівками, які могли ті товари доставити. Женя допомагала з логістикою.
У перших числах березня треба було терміново вивозити у безпечне місце колектив компанії «FluentPro», частина якого все ще лишалася в Харкові. Євгенія зайнялася цим, організувавши трансфер до Львова. Будучи відповідальною за логістику, найскладнішим завданням було організувати безпечний переїзд, адже звідусіль летіли ворожі ракети та бомби.
«Це найвідповідальніше, що я робила в житті. Я розуміла, що у тих трьох точках збору будуть не лише мої колеги, а й інші люди, яких ми також взялися евакуйовувати. Того дня я майже не спала, серце вискакувало з грудей. Так за своїх колег я не переживала ще ніколи. Але всі доїхали благополучно», – зізнається Євгенія Тарайкович.
«З тих пір я зрозуміла, що волонтерство – це моє»
«Коли ми вивезли колег, я зрозуміла, що у ролі волонтерки я себе почуваю комфортно і приношу якусь користь. Юля Пабот знову кинула клич про допомогу і я вирішила зібрати кошти серед своїх колег. У сфері IT скинути кошти на допомогу – це взагалі норма, європейський підхід. Наша команда відгукнулася і ми першу суму зібрали менше, ніж за день. Згодом, разом з керівником, ми відкрили «банки» у Монобанку, й почали збирати кошти та допомагати за різними запитами», – зазначає Женя.
З часом об’єднали зусилля із спільним знайомим Вадимом Фоменком, який теж займався благодійництвом у складі БО «Є Волонтер».
«Я плакала, не спиняючись, побачивши відео, як придбані нами продуктові набори віддають пенсіонерам, які ютилися у підвалі у Пролетарському районі Харкова. Це близько 40 людей, які потребували допомоги», – говорить Женя.
«FluentPro»: сила у єдності та згуртованості команди
«FluentPro», яка налічує 68 співробітників, допомагають у воєнний час за двома напрямками. Окремо акумулює кошти та спрямовує їх на допомогу військовим керівництво компанії, а колектив донатить для цивільного населення Харківщини. Силами адміністрації компанії, зокрема Антона та Олександра Кравцових, надано допомоги на суму більше 2 мільйонів гривень. Вже близько мільйона зібрали й надали допомоги співробітники. За словами Жені Тарайкович, кошти спрямовували на ліки, продукти харчування, корм та ветеринарні препарати тваринам з Екопарку «Фельдмана», яких евакуювали у село Ковалівку Полтавського району. Також допомагали харківським комунальникам, які розбирали завали після обстрілів рашистів. У рамках останнього збору члени команди зібрали 50 тисяч гривень на дрон для хлопця однієї зі співробітниць, який наразі стоїть на захисті держави у лавах ЗСУ. Також допомогу надавали воїнам Збройних сил України – Жені, Стасу С., Антону К., Жені, Олексію, Віталію Ш., Сергію Ц. та іншим. Увесь колектив «FluentPro» та особисто Євгенія Тарайкович щиро дякують хлопцям-військовим за їхню відвагу, сміливість і патріотизм.
Медикаменти, перев’язувальні матеріали, одяг передавали також медикам. Принагідно, Євгенія дякує працівникам невідкладної допомоги номер чотири міста Харкова, які врятували багато цивільних та військових.
Женя веде облік зібраних коштів та придбаних товарів і постійно звітує перед командою. Донати від співробітників продовжують надходити постійно.
Перейшла на українську та опанувала новий музичний інструмент
Скільки себе пам’ятає, Женя завжди говорила російською, навіть тоді, коли брала участь у благодійних концертах для учасників АТО (з 2014 року). З початку повномасштабного вторгнення, каже дівчина, як відрізало. Не те що говорити не може мовою агресора, а й слухати російські пісні. Женя дуже тішиться, що більшість її колег, харків’ян, також перейшли на українську.
Співати Женя не переставала ніколи. Каже, пісня допомагає виспівати увесь біль, що є на душі. Проте, з початку війни почала помічати, що стає злішою на людей, знервованою. Тому вирішила опанувати гру на укулеле – крихітній гітарі, та пообіцяла колегам заспівати для них. Свою обіцянку виконала, як завжди. Відтоді Женя створила власний канал на ТікТок та радує своїм співом інтернет-аудиторію.
Женя Тарайкович з особливим трепетом говорить про свій колектив: «Моя команда мене надихає. Вона рухає мене вперед, Ми як одна сім’я, дружна та об’єднана. У цьому наша сила. Дуже хочеться, щоб закінчилася війна і всі ми повернулися до Харкова. Вірю, що так і буде!».
Юлія ШАБЛЯ.
Світлини з особистого архіву Євгенії ТАРАЙКОВИЧ.
