Вісті Полтавського району

31.01.2023

1779

Герої України З перших уст

Брат загиблого на війні Віталія Коваля розповів його історію

Кілька тижнів тому Полтавщина попрощалася з 21-річним воїном-земляком Віталієм Ковалем. Захисника поховали у Чутівській громаді, звідки він родом.

Брат загиблого Владислав Коваль розповiв, що Віталій був патрiотом своєї країни, відданим її народу та мав сильний дух воїна.

Йшов впевнено до мрії

Змалечку хлопець мріяв стати військовим. Спорт, яким займався парубок, загартовував його характер, виховуючи наполегливість й силу волі. Навчаючись у місцевій школі, учень вступив до клубу юних десантників та відвідував гурток з тхеквондо. І за збігом обставин у шкільні роки клуб мав назву «Гвардія», через 10 років Віталій, будучи дорослим, знову вступив до гвардії, проте при Національній академії України.

Шлях молодого хлопця до омріяного військового звання був впевненим.

«Віталій завжди ставив ціллі й досягав їх, – говорить про молодшого брата Владислав. – Після 9 класу він марив Кременчуцьким ліцеєм з посиленою військово-фізичною підготовкою, до якого згодом й вступив. Новою ціллю брата була Національна академія Нацгвардії України, там він навчався на командно-штабному факультеті. Віталій розповідав, що разом з іншими курсантами у виші він удосконалював навички ведення вогню з різних видів стрілецької зброї, опановував стрибки з парашутом тощо», – пригадує Владислав.

Провчившись близько року й показуючи успіхи,  Віталій опинився серед сотні курсантів, з яких сформували спеціальний підрозділ. У 2021 році хлопець брав участь у військовому параді з нагоди 30-ї річниці незалежності України. Тоді він був нагороджений пам’ятною відзнакою-медаллю «Учасник  військового параду, яку було вручено Президентом України – Верховним Головнокомандувачем ЗСУ Володимиром Зеленським.

«Ми з братом виховувались під впливом патріотизму, тож не дивно, що брат та я склали присягу на вірність народу України», – додав Владислав Коваль.

Шлях воїна

Повномасштабне вторгнення застало Віталія у Харкові, де він навчався. Будучи курсантом, того ж дня він та його побратими були направлені до міста Чугуїв, задля недопущення вторгнення російських окупантів до міста Харків.

«Брат пізніше розповів, що на другий день війни під час супротиву російській агресії на його руках помер один із його бойових побратимів», – додав Владислав.

Після місяця виконання бойових завдань військового відправили у Мукачево, що на Закарпатті. Там він займався підготовкою бійців тероборони.

З  початку червня Віталій неодноразово подавав рапорти на переведення у бойову частину, яка веде наступальну операцію у різних напрямках. Через те, що не міг бути осторонь, коли його побратими гинуть на війні з окупантами.

Так наприкінці місяця, а саме 25 червня, військовий подав рапорт на переведення у бойову частину, що боронила Сєвєродонецьк. За кілька днів хлопця направили в селище Козача Лопань на Харківщині, яке розташоване на кордоні з росією. Там боєць брав безпосередню участь в бойових діях (будучи командиром, в якого в підпорядкуванні було більше, ніж 25 бійців).

В листопаді захисник змінив бойовий напрямок та опинився в Бахмуті Донецької області, де й воював до самої смерті.

«Ми знаємо, що 4 січня він разом з бійцями спецпідрозділу СБУ «Альфа» деокуповував території, які були захоплені військами росії. У вечірній час 6 січня 2023 року – отримав осколочне поранення у плече, внаслідок чого загинув», – каже брат полеглого.

У День народження брата, 4 січня, Віталій уже не виходив на зв’язок з родиною. Звичайно що всі насторожились та хвилювались. В обідній час 7 січня 2023 року у соцмережах з’явилась інформація від побратимів про його смерть. Втім рідні не вірили, що це правда. Але невдовзі командир військової частини, де проходив службу Віталій зателефонував матері й підтвердив найгірші побоювання сім’ї – Віталій загинув на південно-східній околиці Бахмута.

Захисник мав звання лейтенанта й у 21 рік обіймав посаду заступника командира 2-ї роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) по роботі з особовим складом 2-го батальйону оперативного призначення військової частини 3017. 

З настанням війни росії проти України хлопець попри все хотів захистити рідних йому людей й  Батьківщину від рук тиранів. Як зізнається Владислав, він, батьки та родичі сім’ї відмовляли хлопця відправлятися в саме пекло війни. Та Віталій був рішуче налаштований помститися за його побратимів, яких вбили окупанти.

Віталій говорив брату: «нехай вони краще дізнаються, що ми мертві, ніж те, що ми здалися».

Хоробрим, відданим та надійним – таким він запам’ятається назавжди тим, хто його знав. 

•  Рідні загиблого бійця просять Президента України присвоїти йому звання “Герой України”. Відповідне звернення опублікували на сайті офіційного представництва. 

Підтримати петицію можна за посиланням. 

Аліна ДМИТРЕНКО.

Фото з особистого архіву Владислава Коваля.