Володарка нагород «Мама Року. Незламна –2022» та «Людина Року Полтавщини – 2021», засновниця й директорка торгового дому «Лед Енерджі», депутатка Полтавської районної ради, засновниця ГО «Сила і Розум», членкиня ГО «Ділові українські жінки», експертка з енергоефективності «Аналітичного центру Зміст», голова «Асоціації підприємців у галузі енергозбереження», волонтерка – це не повний список професійних та особистих досягнень полтавки Анжели Борисівни Прушковської. Про таких жінок заздрісники звикли говорити – «їй в житті пощастило», «вдало вийшла заміж», «багатий тато забезпечив», не знаючи, який шлях подолала ця жінка, щоб досягти поставлених цілей.
Для Анжели з дитинства не було нічого недосяжного, вона звикла знаходити вихід із будь-якої ситуації. Напевно далося взнаки виховання батька, який завжди говорив: «Ти розумна, подумай, ти зможеш». Зараз вона дуже вдячна татові, що підготував її до викликів дорослого життя. А почалися вони з власної сім’ї, у якій пані Анжела зазнавала насильства від чоловіка. Уже будучи молодою мамою, вона знайшла сили вирватися з пекла. Залишившись без грошей, без досвіду роботи, з малою дитиною на руках, Анжела Прушковська пішла працювати у досить незвичну для жінки професійну галузь – автобізнес. Починала із посади продавчині-консультантки автосалону, потім стала менеджеркою з продажів. Її дуже захопила ця справа, вона почала відвідувати різноманітні курси, тренінги, удосконалювати знання й професійні якості. У той час в Полтаві відкрився ще один автосалон, у якому Анжелі Прушковській довірили посаду адміністраторки, а згодом – директорки автосалону. Їй легко давалася ця робота, адже знала вже всі процеси, була компетентною, розуміла функціонал кожного співробітника. У підпорядкуванні Анжели Борисівни було 15 працівників, з яких – троє жінок, всі інші – чоловіки. У колективі всі розуміли одне одного й працювали на результат.
На міжрегіональних корпоративних заходах директори-чоловіки з інших міст спочатку ставилися до неї дещо скептично, з недовірою, ставили різні провокативні запитання, перевіряючи її професійність.
«Можна знати не всі технічні характеристики автомобіля, але треба мати авторитет, щоб тебе слухали й поважали. Коли ти завоюєш авторитет серед чоловіків – вони тебе сприймуть своєю. Це дуже тяжка робота. Спочатку на тебе дивляться по-іншому – стереотипно. Це про блондинок за кермом і подібні речі… До жінок набагато більше вимог, ніж до чоловіків. Я мала знати разів у 5 більше, аніж чоловік на моєму місці. Бо розмова між чоловіками – суто технічна, а до жінок – набагато більше питань. Спочатку чоловіки стараються зав’язати розмову та випробовують тебе, здебільшого задають питання на інтелект. І коли ти чітко відповідаєш – вони розуміють, що перед ними спеціалістка і їй можна довіряти», – розповідає пані Анжела.
«Дуже часто ми чуємо, що жінкам легше знайти спільну мову з чоловіками. Я не завжди з цим погоджуюсь, адже є різні чоловіки. Є чоловіки-управлінці, які ніколи не куплять автомобіль у жінки. Є чоловіки, які не терплять, що жінка може бути розумнішою. Це також дуже видно. Для себе я вибрала варіант, як правильно спілкуватися. Я була веселою, щирою та усміхненою, хоча життя тоді було зовсім нелегким. Я могла поговорити з чоловіками на різні теми, могла порадити, чи поміститься в автівку човен та рибальські снасті, виявляла індивідуальний підхід. Я намагалася підібрати саме те, що було треба. Коли чоловіки бачать та відчувають реальну допомогу, тоді тебе зовсім по-іншому сприймають, починають радитися та навіть дякувати за вдало підібрану машину», – додає вона.
В автобізнесі Анжела Прушковська пройшла шлях від продавчині-консультантки до директорки автосалону та згодом зрозуміла, що далі у цій галузі розвиватися нікуди. Цікаві експерименти на царині управління закінчилися, почалися монотонні будні. Пані Анжела вирішила змінити роботу й поїхала у столицю працювати в компанії, яка спеціалізувалася на сільськогосподарській техніці. Зайняла посаду директорки з розвитку регіону, охопивши Сумську, Полтавську та Харківську області. Це був новий напрямок роботи, постійні відрядження, цікаві зустрічі й знайомства. Через деякий час, коли син пішов до школи, Анжела Прушковська знову повернулася до Полтави та знайшла себе в іншій галузі – енергозбереження й освітлення.
«Цей бізнес був для мене новим та незнайомим, але, водночас, привабливим. Мені захотілося розібратися у всьому і я почала працювати», – розповідає пані Анжела.
Згодом вона зустріла гідну людину, народила другого сина й пішла у відпустку по догляду за дитиною. Коли дитині виповнився рік, родина найняла няню. Виховувати малюка допомагав тато й старший братик, щоб мама могла самореалізовуватися.
«Мені дуже подобається бути вдома, проводити час з родиною, але не постійно. Приватна компанія, у якій я раніше працювала, мене звільнила, декретні не виплачувала, розпочаті мною проєкти залишилися незавершеними. Звичайно, що я образилася на роботодавців, але, разом з тим, вдячна їм за те, що мені відкрили очі, показали напрямок. Тоді я відчула, що настав час щось робити самій», – коментує Анжела Борисівна.
Анжела Прушковська створила власну компанію, яка спеціалізується на освітленні різних інфраструктурних об’єктів в Україні. Нова робота радувала й надихала.
«Просто сидіти в офісі – це не моє. Це відрядження, спілкування з різними людьми, починаючи від електрика й закінчуючи директорами великих корпорацій, фірм, з посадовцями бюджетних установ. Мені було дуже цікаво. Ми працювали у різних регіонах України. Останні роки перед повномасштабною війною ми впроваджували проєкти у Донецькій та Луганській областях. Робили вуличне освітлення у Бахмуті», – каже пані Анжела.
Якось у Анжели Прушковської зламалася машина і вона мусила йти додому пішки на високих підборах через сільський населений пункт. У громаді якраз ремонтували дорогу і представники місцевої влади – чоловіки – стояли поряд з технікою й контролювали процес. Побачивши жінку на вулиці, один з них кинув в її сторону кілька неоднозначних слів на тему – чи не тяжко на підборах іти по дорозі, на що вона зреагувала досить серйозно й порадила ремонтувати не частину шляху, а всю дорогу, як зазначено в тендерній документації (вона була в курсі деталей проєкту ремонту дороги у своїй громаді). Тоді один із чоловіків висловився: «Так ідіть у депутати і робіть». А вона спокійно відповіла: «І піду». Відтоді думка про політичну кар’єру глибоко засіла у підсвідомості жінки.
Бізнес Анжели Прушковської активно розвивався, вона стала фінансово незалежною, з’явилося більше часу на суспільно важливі справи. У 2019 році вона вирішила подати свою кандидатуру на місцеві вибори. Це були перші вибори із застосовуванням гендерної квоти, коли у фракцію з 5 людей проходили депутати й депутатки – у пропорції 2 на 3.
«Я вважаю це значним кроком уперед до гендерної рівності. У нашій фракції у Полтавській районній раді дотримане це співвідношення. У взаємовідносинах з колегами-чоловіками я не помітила якогось несприйняття. Вони розуміють, що ми, жінки, можемо більше. Стосовно нашої ради – у кожного й кожної з нас є свої досягнення, ми поважаємо одне одного та розуміємо, що неважливо, жінка ти чи чоловік, є справи, які говорять самі за себе».
Маючи важкий досвід у стосунках з першим чоловіком, Анжела Прушковська зрозуміла, що таких жінок насправді багато, але не всім вдається подолати труднощі, розірвати замкнуте коло й стати незалежними, самостійними та вберегти від багатьох страхіть своїх дітей.
«Жінки бояться цього, подекуди їм навіть ні з ким поговорити. Є дуже багато впливових чоловіків, зокрема й при владі… По перше, у нашому соціумі не прийнято говорити про сімейні проблеми. Жінки живуть з цим роками. З часом я навчилася розпізнавати їх по очах. Я зрозуміла, що це величезна проблема нашого суспільства і стала їм допомагати, щоб показати, що є інше життя. Багато жінок знали мою ситуацію, мій шлях і просто хотіли поговорити, запитати про досвід. Я не психолог, не можу давати професійних порад, я просто розказувала свою історію. Ми влаштовували неофіційні зустрічі, де я давала жінкам дружні поради. У місті Полтаві створено багато організацій, що допомагають жінкам, які потерпають від домашнього насильства, але є одна проблема – жінки не звертаються, бо бояться за себе, за своїх дітей, бояться, що буде ще гірше. Тому вони впродовж багатьох років просто ходять із синцями, ховають їх та нікуди не звертаються. Часто ніхто навіть не здогадується про проблему, адже на публіці – це гарна сім’я, красива картинка. Але очі таких жінок і дітей говорять за себе. У спілкуванні вони відчувають мою підтримку та розуміють, що я теж це пережила й поборола. За допомогою звертаються дуже багато жінок, – зазначає пані Анжела й додає: – Після розлучення у мене були такі відчуття, що я зробила неправильно. Я багато працювала над собою, над своїми почуттями й відчуттями, дарувала сину свою увагу й любов. Почала читати книжки й зрозуміла, що я не можу нічого змінити у минулому, але зможу і зміню завтрашній день. Коли ти щаслива сама і бачиш щасливою свою дитину, ти знайдеш мільйон способів, щоб досягти мети. Але треба вірити в себе. Ми, жінки, часто шукаємо недоліки в собі, винуватимо себе, що ми не змогли створити міцну сім’ю й забезпечити нормальний мікроклімат своїм дітям. Я завжди кажу жінкам: «Ви самі маєте визначитися, хто ви – «жертва» чи незалежна особистість. Якщо ви готові терпіти побої, образи тільки для того, щоб мати якусь примарну фінансову стабільність, то це ваш вибір, але не забувайте, що ви несете відповідальність не лише за себе, а й за життя своїх дітей».
«Ситуації бувають дуже складні, але з них завжди є вихід. Так, це дуже важко, але, коли ти справді цього хочеш, – обов’язково знайдеш у собі сили. Головне зробити перший крок. У кожної людини є свої внутрішні межі, своєрідні червоні лінії, які не можна перетинати. Часто ми живемо чиєсь життя, а не своє. Нам диктують з дитинства, якими ми маємо бути, а вже в дорослому житті ми починаємо розуміти, ким є насправді».
Із початком повномасштабного вторгнення Анжела Прушковська у перший же день розгорнула активну волонтерську діяльність. Допомагала мамам із немовлятами, вирішуючи проблему відсутності дитячого харчування. Відкрила пункти видачі та організувала роздачу. Пункти стали допомогою для родин з малолітніми дітками, для пенсіонерів, людей з інвалідністю. Також допомагала людям в лікарнях, госпіталях не тільки Полтавщини, а й Одеси та Київської області. Пані Анжела особисто возила допомогу в деокуповані міста Харківщини, наразі продовжує допомагати воїнам ЗСУ, як місцевим підрозділам, так і бійцям Харківської, Сумської, Київської, Луганської, Донецької областей.
За активну допомогу внутрішньо переміщеним жінкам та дітям бізнес-журнал «Millenium Club» відзначив цього року Анжелу Прушковську високою нагородою «ТОП 100 незламних українців».
Анжела Прушковська закликає допомагати Збройним силам та наголошує: «Ми не маємо права здатися, бо ми – сильна нація, ми – українці й пишаємося цим».
Юлія ШАБЛЯ.
Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу.
Маю честь особисто бути знайомою з пані Анжелою. Вона для мене з одна з надихаючих жінок Полтави. Неймовірна особистість, розумна, з характером, порядна, сильна, співчутлива. Дуже поважаю за власну думку, дієвість, мужність, рішучість, стійкість попри все. Бажаю пані Анжела успіхів, сил, душевного спокою, відчуття надійності, щастя та перемоги Україні.