29-30 вересня вшановуються 80-ті роковини від початку масових розстрілів, здійснених гітлерівцями у Бабиному Яру.
З метою гідного вшанування пам’яті жертв злочинів, скоєних нацистами під час окупації міста Києва в роки Другої світової війни, та у зв’язку з 80-ми роковинами від початку трагічних подій у Бабиному Яру – масового вбивства євреїв, українців, ромів та осіб інших національностей Президент України 15 грудня 2020 року підписав Указ № 567 «Про заходи у зв’язку з 80-ми роковинами трагедії Бабиного Яру та додаткові заходи щодо подальшого розвитку Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр».
Є на Землі місця, де час зупиняє свій рух, застигаючи у німій скорботі. В цих місцях минуле змішується із сучасним і мертві промовляють до живих. Так сталося з Бабиним Яром – місцем пам’яті та некрополем близько 100 тисяч цивільних громадян і військовополонених, розстріляних нацистами у 1941-1943 роках.
У Другій світовій війні він став уособленням найбільшого масового захоронення жертв нацизму в Україні – адже після основної різанини, вчиненої у вересні 1941 року, есесівці та німецькі поліцаї не припиняли вбивати тут євреїв та інших осіб. Тому Бабин Яр ще довго пам’ятатимуть як теперішнє, так і майбутні покоління.
Він відомий у світі передусім через те, що вісімдесят років тому у ньому відбувся один з найбільших розстрілів німцями євреїв на теренах усього Радянського Союзу. Тож це місце є символом явища, яке в наш час називають «Голокостом від куль».
Масові розстріли в Бабиному Яру розпочалися відразу після вступу нацистів та їхніх союзників до Києва у вересні 1941 року і відбувалися чи не щоденно до завершення окупації Києва. Найтрагічнішими стали 29-30 вересня, коли вбили майже 34 тисячі євреїв – мешканців Києва. Свідки-неєвреї згадують, яким жахливим було видовище вулиць 29 вересня, сповнених євреями – чоловіками, жінками та малими дітьми.
Українець Федір Пігідо згадував: «Дехто плаче, інші заспокоюють. Геня Баташова, єврейська дівчина, якій на той момент було 17 років, згадує, що її заспокоїла одна річ: вона побачила вантажівку з німцями, що їхала у протилежному напрямку. Німці посміхалися, тож, на її думку нічого жахливого не мало статися».
Убивства євреїв відбувалися одночасно в трьох різних місцях Бабиного Яру. Людей розстрілювали, коли ті лежали або стояли на вузькому виступі. Немовлят виривали з рук дорослих і просто кидали у провалля.
Коли майже стемніло, німці, яким допомагали місцеві, обходили тіла жертв, шукаючи з ліхтарями тих, хто вижив, і вбивали їх. Двоє чоловіків підійшли до 30-річної Діни Пронічевої, котра стрибнула додолу перед тим, як у неї влучила куля. Убивці щось запідозрили і наступили на неї, щоб перевірити, чи вона мертва. Жінка не виявила ознак життя. Тіла було вкрито тонким шаром піску.
Упродовж двох років німецької окупації тут розстрілювали і групи людей, і окремих осіб, які з тих чи інших причин вважалися ворогами нацистів. Серед перших жертв – військовополонені. Їх розстрілювали вже наступного дня після вступу німців до Києва. У першу чергу євреїв та політкомісарів. У січні 1942 року нацисти стратили кілька десятків полонених моряків Дніпровської флотилії. У Бабиному Яру загинуло щонайменше 150 ромів. Репресій зазнали й українські націоналісти. Першочергово представники похідних груп. У вересні 1942 року почалися арешти серед учасників націоналістичного підпілля і тривали до останніх днів німецької окупації.
Починаючи із середини серпня 1943 року сотні в’язнів були змушені викопувати та спалювати тіла, адже нацисти намагалися знищити сліди своїх злочинів – цей комплекс заходів увійшов в історію під кодовою назвою «операція 1005».
По війні радянський режим замовчував або спотворював пам’ять про жертв, намагався зруйнувати сам яр та навколишні кладовища. Проте це йому не вдалося. Бабин Яр залишався застереженням про небезпеку від ненависті, расизму, міжнаціональної ворожнечі, переслідування та знищення людей за етнічною, політичною, релігійною або іншими ознаками.
Пам’ять про Голокост і Бабин Яр, зокрема, це також вшанування рятівників, Праведників народів світу. Це почесне звання присуджують з 1963 року людям, які в роки нацистської окупації рятували євреїв від переслідувань та загибелі. Сьогодні Україна посідає четверте місце за кількістю Праведників народів світу серед країн, в яких встановлено факти порятунку євреїв. Станом на 1 січня 2021 року відомо імена 2673 Праведників з України.
Нацистська операція в Бабиному Яру 29-30 вересня стала однією з наймасштабніших каральних акцій Другої світової війни. Більшість населених пунктів України мають свої більші чи менші «бабині яри» – місця нацистських розстрілів євреїв та інших жертв.
Пам’ять про трагедію Бабиного Яру попри всі обставини завжди залишалася живою. Перші художні твори на цю тему з’явилися вже в 1941-1943 роках. Художник-етнограф Юрій Павлович щодня робив замальовки олівцем із натури. Першими художніми текстами стали поетичні твори Ольги Анстей та Людмили Титової.
«У таборі на вул. Керосинній я перебував близько 8 днів, спершу разом з військовополоненими різних національностей – українцями, росіянами та ін., – загалом близько 8 тисяч осіб, а за два дні мене перевели до відділення цього ж табору, в якому перебували близько 3 тисяч військовополонених і цивільних осіб – лише єврейського населення. Протягом перших п’яти днів їжу для мешканців табору не видавали, а за останні три дні перебування в цьому таборі я одержав один раз десь із півлітра так званої баланди – трохи борошна, розведеного у воді, і другий раз – кілька грамів капусти. Води взагалі не давали. Зачинені приміщення табору були щільно забиті людьми, що можна було лише стояти, в багатьох приміщеннях люди задихалися через брак повітря. Багатьох євреїв до табору приводили побитими до смерті.
Через брак харчів, антисанітарні умови в самому таборі, грубе поводження з людьми з боку німецьких доглядачів, які били ні про що, в таборі щодня помирали до 5 осіб. З 28 вересня 1941 р. і до моменту виходу з табору, всіх євреїв, які в ньому перебували, віком до 16 років і старших 35 років щодня вантажили на автомашини і вивозили з табору. Незабаром ці самі машини поверталися до табору без людей, а лише з одягом, який складали в окремих приміщеннях. Тому всі, хто перебував у таборі, дізналися, що на автомашинах вивозять не на роботу, як спершу пояснювали німці, а на розстріл. Згодом ці припущення підтвердили новоприбулі в’язні, котрі заявили, що всіх євреїв вивозили з табору до «Бабиного Яру» і там розстрілювали… З 28 вересня по 3 жовтня 1941 р. з табору німці щодня вивозили 10-15 вантажних машин, заповнених людьми. За час перебування в таборі туди щодня привозили нові й нові партії по декілька сотень людей, однак загальна кількість всіх військовополонених до кінця дня залишалася майже незмінною, адже стільки ж і йшли на розстріл».
За матеріалами Українського інституту національної пам’яті.
