В книзі зібрані 16 історій родин, які пережили геноцид 1932-1933 років.
25 листопада, напередодні дня пам’яті жертв Голодоморів у Полтавській обласні бібліотеці ім. Котляревського відбулась презентація книги Українського інституту національної пам’яті “Пам’ять роду”.
Авторкою -упорядницею книги стала співробітниця УІНП Наталія Позняк-Хоменко, яка зібрала 16 історій родин, котрим вдалося дивом вижити у тяжкі часи Голодомору. Додала у збірку авторка й розповідь власної родини – її бабусі, яка в ті часи втратила чоловіка та дітей.
«Цією книгою ми хотіли відгорнути сторінку пам’яті трохи далі і побачити Україну, якою вона була до Голодомору: сильною, гордою, мудрою, працьовитою, з почуттям власної гідності та віри у свої сили», – розповіла авторка книги Наталія Позняк-Хоменко.
Організатори говорять, що книга “покликана спонукати кожного відкрити свій родинний фотоальбом, дізнатися більше про історію своїх родин, поговорити з тими, хто ще пам’ятає “великий голод”, зафіксувати та передати їхні спогади, щоб пам’ять про геноцид стала запобіжником від повторення подібних злочинів”.
На захід завітали й учні полтавських шкіл, зокрема Полтавського міського багатопрофільного ліцею №1, гімназії №7 ім. Тараса Шевченка, загальноосвітньої школи №4 та Розсошенської гімназії Щербанівської сільської ради.
Видання презетують по всіх областях України.
Під час презентації книги, присутнім показали й документальні відеоролики до 100-річчя масового голоду 1921-23 років та до 75-річчя масового голоду 1946-47 років.
Цьогоріч у межах проєкту “Відеоісторія” для полтавської молоді презентували 20-хвилинні відеоматеріали “Чому голодомор став можливим”, “Питання життя і смерті – зібрати хліб з України” та “Голод після Перемоги”.
В одному з них розповідається про грабіжницьку політику більшовицької Росії. Там розглядали селянство як “підозрілий елемент”, який постійно перебуває під впливом “класових ворогів”. А Україну – як сировинний придаток, що мав забезпечувати “диктатуру пролетаріату” всім необхідним, у першу чергу – продовольством.
«За оцінками фахівців Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України у 1946-47 роках надсмертність в Україні перевищила 700 тисяч осіб, більше чверті жертв – діти до 14 років. Багато свідків штучного голоду 1946-47 років досі живі», – розповіли фахівці УІНП.
Діліться новиною в соцмережах.
