20 ЛИПНЯ, спекотний літній день… Площа біля Свято-Успенського кафедрального собору всіяна людьми з квітами, серед них багато військових. З неба яскраво світить сонечко, проте більшість присутніх не помічають його. Невимовний біль, горе, сльози і відчай витають у повітрі…біля стін собору готуються до заупокійної молитви представники духовенства. Перед храмом – 13 (!) підставок під домовини. Один за одним під’їжджають ритуальні катафалки, перед собором ставлять труни, вкриваючи державними прапорами. В один момент плач матерів, дружин та рідних Героїв зливаються в одне моторошне багатоголосся, від чого починають плакати навіть ті, які стоять в останньому ряду…
Полтавщина проводить Янголів-Захисників в останню земну путь. Вони – одні з тих найкращих синів нашої держави, на яких мало б триматися майбутнє України.
Солдат ЗАКАБЛУК Тимофій Валерійович 1995 р.н. – номер обслуги 2-го відділення В/Ч А1493, загинув 13 липня у результаті артобстрілу градів поблизу населеного пункту Сіверськ Бахмутського району, Донецької області.
Сержант МАЛІЧЕНКО Анатолій Петрович 1972 р.н. – командир бойової машини, командир відділення В/Ч А1493, загинув 13 липня у результаті артобстрілу градів поблизу населеного пункту Сіверськ Бахмутського району, Донецької області.
Капітан ЛЄЩИН Ігор Володимирович 1973 р.н. – командир зенітно-ракетного взводу відділення В/Ч А1493, загинув 14 липня у результаті артобстрілу градів поблизу населеного пункту Сіверськ Бахмутського району, Донецької області.
Солдат БУДАНЦЕВ Андрій Вікторович – 1983 р.н – стрілець-снайпер 2-го відділення, 2-го десантно-штурмового взводу, загинув 14 липня, потрапивши під артобстріл біля Сіверська Бахмутського району Донецької області.
Молодший сержант ЛАСТОВІН Олександр Володимирович 1985 р.н. – стрілець-санітар 5-ї механізованої роти, відділення В/Ч А2167, загинув 13 липня біля Сіверська Бахмутського району Донецької області.
Солдат ОСТЯК Максим Анатолійович 1987 р.н. – стрілець стрілецького відділення В/Ч А4599, загинув 5 липня поблизу населеного пункту Дмитрівка Харківської області.
Сержант КІР’ЯН Анатолій Миколайович 1978 р.н. – командир бойової машини В/Ч А7014, загинув 13 липня в районі села Мар’ївка Курахівського району Донецької області.
Солдат ІВАЩЕНКО Павло Олександрович 1973 р.н. – механік-водій 1-го гранатометного відділення взводу вогневої підготовки відділення В/Ч А1493, загинув 13 липня поблизу населеного пункту Сіверськ Бахмутського району Донецької області.
Солдат ЛИСЕНКО Іван Анатолійович – номер обслуги самохідного арт-взводу В/Ч А1815, загинув 14 липня в результаті ракетного обстрілу в місті Дніпро.
Старший солдат ЛУГОВСЬКИЙ Ярослав Романович 1978 р.н. – старший водій 1-ї стрілецької роти В/Ч А2167, загинув 13 липня під час мінометного та артобстрілу позицій підрозділу поблизу населеного пункту Вершина Бахмутського району Донецької області.
Сержант ЦВІТЧЕНКО Едуард Валентинович 1971 р.н – командир відділення 1-ї стрілецької роти В/Ч А2167, загинув 13 липня під час мінометного та артобстрілу позицій підрозділу поблизу населеного пункту Вершина Бахмутського району Донецької області.
Старший солдат ГРЕЧИХІН Владислав Станіславович 1997 р.н. – стрілець-санітар 3-го відділення 3-го десантно-штурмового взводу В/Ч А1493, загинув 12 липня в результаті артобстрілу поблизу Сіверська Бахмутського району Донецької області.
Солдат ЛОМОВ Микола Володимирович 1977 р.н. – номер обслуги 3-тє відділення кулеметного взводу В/Ч А1493, загинув 17 липня під час мінометного та артобстрілу поблизу населеного пункту Вершина Бахмутського району Донецької області.
Панахиду за загиблими відслужили архієпископ Полтавський та Кременчуцький Владика Федір, архієпископ Харківський та Ізюмський Владика Афанасій та духовенство Полтавської і Харківсько-Полтавської єпархії ПЦУ.
«Ми прагнемо жити у своїй державі. Це дуже правильно і мудро, тому що держава – це є цінність, від якого залежить добробут не лише тих, хто мешкає в цій державі, а навіть тих, хто поза державою. Я чую не один раз, яку тугу за своєю Батьківщиною відчувають ті жінки й діти, які змушені були виїхати тимчасово за кордон. Так, благополучна Європа, але тут наша Батьківщина. Навіть якщо ми живемо за межами своєї країни, але, якщо вона є, ця незалежна країна, то людина, де б вона не жила, відчуває захист, вона знає, що в неї є рідна домівка, в яку вона завжди може повернутися. Так, у нашій домівці не все добре, тому ми і намагаємося навести лад, побороти корупцію, усе те, що прийшло до нас від того рабства, в якому ми були. Ми вже були рабами в «совєцькому союзі». Ми не пам’ятаємо цього і навіть наші дідусі не пам’ятають, як у 20-х роках ті ж самі загарбники прийшли на цю землю. І хлопці, юнаки, учителі, ветерани Першої світової війни, різні люди стали на захист своєї Батьківщини та поклали свої голови. Це Герої Холодного Яру та інші. Заїдьте в будь-яке село, де є краєзнавці, знайдете історію героїчної боротьби 20-х років, але цих хлопців імперія московська, мордорська називала «бандітами». Насправді це були Захисники України. Ця орда прийшла перед Другою світовою війною і на Західну Україну, і так виникла Українська Повстанська Армія. Як її тільки не називали ці мордорці! Але це були юнаки, які захищали свою країну. Сьогодні ми стали на захист своєї держави, тому що, якщо ми матимемо цю державу, ми відчуватимемо захист та наведемо лад у цій країні самі. Нам не треба помічників, особливо таких, які прийшли до нас. Якщо вони нас убивають, хочуть знищити, то що чекати від них? Ми не маємо права схилити голови, ми не маємо права передати цю війну наступним поколінням українців, дітям та онукам. Тому маємо вистояти і перемогти! Хай Бог упокоїть усіх наших Захисників. Я вірю та глибоко переконаний, це є істина, об’єктивна істина. Так само, як людина може заперечувати існування Бога, це не залежить від її заперечення. Бог є, він існує, тому ми віримо у воскресіння мертвих. Ми всі воскреснемо і станемо на Страшний суд. Наше завдання сьогодні – жити за совістю! Це означає жити за Божими заповідями. Це єдине і головне наше життєве завдання. Все інше – другорядне. І тоді неважливо, коли Господь покличе тебе на цей суд. Найтяжче – це втрата, біль материнського серця, біль серця дружини, дитини, братів, рідних…але це треба витримати і перемогти. Нехай Господь прийме їх в оселях праведних, а нам дасть сили, терпіння і мужності», – цими словами завершив звернення до громади Полтавщини Владика Федір.
Після заупокійної панахиди біля Свято-Успенського кафедрального собору полеглих Героїв з почестями поховали у рідних громадах.
Юлія Шабля.
Фото Юлії Шаблі та Анатолія Манжоса.
