Олександр Голка народився 3 травня 1994 року в селі Козлівщина Великорублівської територіальної громади Полтавського району (раніше Котелевського району). Навчався у місцевій школі, виростав працьовитим, відповідальним хлопцем. Після закінчення школи здобув професію маляра. Тривалий час працював у місцевому лісництві. Згодом переїхав до Києва та став працювати за фахом на одному зі столичних будівельних підприємств.
Познайомився з майбутньою дружиною та повернувся в рідне село. У сім’ї народилося двоє дітей – донька Кароліна та син Ілля. Життя склалося так, що подружжя розлучилося.
На початку повномасштабного вторгнення Олександр, не роздумуючи, подався добровольцем на фронт. Солдат воював у складі окремого зведеного штурмового загону «ОДІН».
«Хороший був хлопець, головне – безвідмовний. Що не попросиш – допоможе, зробить, збігає… У нашому взводі він був наймолодшим», – говорить про Олександра його побратим, колишній Степненський сільський голова Андрій Кубрак.
Завжди усміхнений, товариський, готовий підтримати й допомогти – таким Сашу знають у рідній громаді. Він навіть у відпустці не відпочивав, коли не надовго приїздив до рідного дому. То один сусід щось попросить допомогти, то інший покличе… Нікому не відмовляв.
«Я не пам’ятаю взагалі такого випадку, коли б за щось на нього образилася», – розповідає про Олександра Голку його двоюрідна сестра Зоя Аталікова. – «Це золота людина. Він завжди мені допомагав у всьому, ні на що не скаржився».
Майже два роки бойового шляху солдат Олександр Голка боронив свою країну, свій народ у гарячих точках. За виконання бойових завдань, проявлені мужність і героїзм під час ведення бойових дій проти ворога України, за оборону Бахмута, нагороджений нагрудним знаком «Сталевий хрест».
Сестра Зоя розповідає, що Олександр мав багато планів на мирне життя, мріяв повернутися з війни до коханої Діани, з якою познайомився на Чернігівщині. Хотів працювати, любити, радіти, будувати своє майбутнє, але клята війна обірвала життя молодого воїна.
11 січня під час перебування на бойових позиціях на східному фронті, поблизу Авдіївки Донецької області, внаслідок кульового поранення, 29-річний Олександр Голка загинув. Окрім двох діток, в Олександра залишилася сестра Інна та мама Ольга Петрівна.
Ховали бійця у рідному селі Козлівщина Великорублівської громади. Провести героя-односельця в останню земну дорогу зібралося багато місцевих мешканців, побратими, родичі, однокласники, представники місцевої влади. Живим коридором зустрічали люди свого захисника. Очільник Великорублівської громади Вячеслав Олійник виголосив щирі слова співчуття рідним і близьким. Поховали Олександра Голку поряд із Сергієм Мереняном, який поліг за Україну у грудні під Херсоном.
Двоюрідна сестра Зоя ділиться: «Я досі не можу повірити, що Саші немає, переглядаю його останні фото й відео, де він з побратимами у самому пеклі війни, всюди чуються вибухи, постріли, хлопці ледь витримують, але знаходять у собі сили й посміхаються в камеру. Та на останньому фото його очі – змучені, повні втоми й виснаження. Мені здається, він передчував загибель. Постійно згадував про дітей… Саша завжди житиме у наших згорьованих, осиротілих серцях».
Юлія ШАБЛЯ.
Фото з особистого архіву Зої Аталікової та з відкритих джерел.
