Мачухівська громада попрощалася зі своїм Захисником Юрієм Підгірним
Чорним і невимовно болючим видався червень для мешканців Судіївки Мачухівської громади. Майже місяць земляки жили між надією і страхом, повторюючи одне й те саме запитання: «А може, він живий?..» Та, на жаль, дива не сталося.
Третього червня 2026 року під час виконання бойового завдання поблизу Костянтинівки Краматорського району Донецької області загинув сержант Збройних Сил України Юрій Олександрович Підгірний – вірний син України, мешканець села Судіївка.
Коли після чину відспівування духівництвом у Свято-Успенському кафедральному соборі домовину із тілом воїна привезли до рідного села, люди стали живим коридором. Навколішки, зі сльозами на очах, вони зустрічали свого Захисника. Попрощатися із Юрієм прийшли рідні, друзі, побратими, односельці, багато молоді — усі, хто знав і любив цього світлого хлопця.
Свій останній земний спочинок Герой знайшов на кладовищі у рідній Судіївці. Його поховали у білій труні – символі чистоти душі молодого воїна, життя якого обірвалося лише у двадцять шість років.
Юрій Підгірний народився 12 квітня 2000 року у Судіївка. Навчався у місцевій школі, згодом закінчив Полтавський електрорадіотехнічний ліцей, де здобув професію електротехніка. Працював за спеціальністю у ДП «Полтаванафтогазгеологія».
У 2021 році добровільно підписав контракт зі Збройними Силами України. Проходив службу на посаді помічника командира взводу з матеріального забезпечення танкового батальйону військової частини А4723. Мав військове звання сержанта.
Уже під час повномасштабної війни, у 2022 році, отримав тяжке поранення. Пройшов лікування, але, попри пережите, повернувся до своїх побратимів. Він не залишив військову службу, бо вважав захист України своїм обов’язком.
Таким його і запам’ятають — щирим, доброзичливим, працьовитим, товариським, людиною великого серця.
Особливо зворушливими стали слова старости Судіївського старостинського округу Надії Гудзенко, яка у свій час була вчителькою Юрія.
«Цей червень видався для нас чорним, страшним і болючим. Від того дня, коли ми почули, що Юра зник безвісти, усі жили однією надією: а може, живий… Кожного дня чекали звістки, коли його повернуть додому. І ось нарешті наш Юрасик повернувся до рідного дому», – зі сльозами говорила вона.
Для Надії Гудзенко Юрій був не просто земляком.
«Це моя дитина, мій учень. Я сьогодні взяла фотографію нашого класу. На ній маленький білесенький хлопчик, який мене обіймає. Серед сотень дітей, яких я навчала за 27 років, лише Юра на уроках називав мене мамою. Піднімав руку й казав: “Мамо, можна?” Потім соромився, а я гладила його по білявій голівці й казала: “Нічого, дитинко…”»
У цих словах – не лише біль учительки, а біль усієї громади.
Наприкінці травня Юрій був удома у короткій відпустці. Саме тоді громада згуртувалася, щоб допомогти воїнові придбати антидроновий пристрій «Чуйка». До збору коштів долучилися старостат, працівники дитячого садка, будинку культури, колективи установ та небайдужі жителі.
«Я тоді сказала Юрі: “Я – Надія, і я дарую тобі свою надію. У мене є чуйка, що все буде добре…” На жаль, цього разу серце помилилося», – сказала староста.
Юрій зростав у великій, дружній багатодітній родині. Він був третім сином у батьків – після Олександра та Миколи. Згодом народилися ще молодші брати й сестри. Як і старші брати, Юрій обрав шлях військового. Разом вони стали на захист держави. На жаль, саме його життєва дорога обірвалася.
«Чому цих хлопців, які з перших днів війни стали до зброї, так довго не відпускають? Хай би пожив, створив сім’ю, пустив на світ дітей… На жаль, не залишив після себе маленького продовження роду, у якому ми могли б побачити його очі», – не стримувала сліз Надія Гудзенко.
Мачухівська громада схилила голови у скорботі перед пам’яттю свого Захисника. Юрій Підгірний віддав найдорожче – власне життя – за Україну, за мирне небо, за майбутнє своїх братів і сестер, за рідне село, за кожного з нас.
Світла пам’ять про нього житиме у серцях рідних, друзів, побратимів і всіх, хто знав цього світлого, щирого хлопця.
Вічна слава Герою…
Юлія ШАБЛЯ
