19 червня працівники сфери охорони здоров’я Полтавського району відзначатимуть професійне свято – День медичного працівника.
Лікарі КП «Полтавська центральна районна клінічна лікарня» Полтавської міської ради, незважаючи на соціальну напругу у зв’язку з війною на території нашої держави, продовжують тримати стрій й щоденно рятувати людей.
Особливо зараз постає потреба у кваліфікованих й досвідчених медиках. Хірурги ж виступають невід’ємною важливою ланкою у медичній сфері.
Олександр Момот, лікар-хірург хірургічного відділення має 20-річний стаж роботи у районній лікарні. Перед тим, як одягнути білий халат і взяти до рук скальпель, він закінчив Українську медичну стоматологічну академію й отримав спеціальність «лікар- хірург». Завдяки цьому все своє трудове життя провів у стінах Полтавської районної лікарні, а це близько 22-х років.
Попри свій досвід, Олександр Момот намагається всякчас навчатися, слідкувати за розвитком сучасної медицини й поглиблювати знання. Для підвищення кваліфікації – проходив курси у Національному інституті хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова НАМН України, що в Києві, Національному медичному університеті ім. М.І. Пирогова, що у Вінниці та Інституті загальної та невідкладної хірургії ім. В.Т. Зайцева НАМН України у Харкові. Завдяки цьому вже два роки має вищу кваліфікацію.
Про свою професію Олександр розповідає із захопленням: «Робота цікава й різностороння, інколи навіть творча. Я отримую велике задоволення, коли бачу результат своєї праці, коли людина поступає у важкому стані чи з тяжкою патологією, а в результаті – виходить радісною й здоровою. Я намагаюсь працювати так, щоб мої дії покращували якість життя пацієнтів і рятували їх. Приємно, що за тиждень після операції люди виписуються додому, тиснуть руку й дякують – це найкраще, що може трапитися з лікарем».
Здавалося б, на медпрацівників кожного дня чекає одна й та сама робота, одне й те ж завдання – рятувати, однак випадки пацієнтів бувають різними, і вимагають швидкого реагування й знань.
Графік Олександра, як і більшості лікарів закладу, складається з щоденних обходів своїх пацієнтів, складання листів призначення, перев’язок та операцій. Це такі буденні дні справжніх професіоналів, людей, які знають свої обов’язки й цінують кожне життя.
Для ефективного й швидкого реагування на хвороби пацієнтів, у хірургічному відділенні використовують сучасні методи лікування, намагаються постійно розвиватись. Мабуть, тому чимало жителів бачачи позитивні результати, звертаються за допомогою саме до районних медпрацівників. А таких, за словами Олександра, багато, нерідко пацієнтами стають люди зі всієї області.
Кожного дня у хірургічному відділенні відбуваються оперативні втручання різного ступеня складності. Олександр особисто має близько 3-4 складних операцій на тиждень.
Одна з його пацієнток Євдокія Кас’яненко з Полтави гоже відгукується про роботу лікаря та всього медперсоналу.
–«Я вдячна цим професіоналам своєї справи, лікарям від Бога за їх працю, і не менш важливе – за відношення до пацієнтів. Окремо дякую Олександру Дмитровичу, що врятував мене. За своє життя я перенесла кілька інсультів, пневмоній, а тепер ще й операцію з приводу захворювання підшлункової залози. Завдячуючи йому я тепер відчуваю себе цілком здоровою.
Медики постійно стоять пліч-о-пліч з військовими та цивільними як на передовій, так і в тилу, щодня борються за їх життя.
–«За час війни у нашому хірургічному відділенні знаходилось не так багато військовослужбовців, – розповів Олександр Момот. – Наша лікарня не профільна, тому ми не приймаємо цілеспрямовано військових. Але ургентні випадки траплялись. Поступали у лікарню й переселенці. Найчастіше їх травми були завдані внаслідок боїв: осколкові поранення, пошкодження верхніх та нижніх кінцівок, сідниць, опіки.
Оскільки всі працівники медичних закладів військовозобов’язані, Олександр наступного дня після вторгнення росії хотів застосувати свої знання й досвід, щоб допомагати пораненим на передовій. Однак лікарів тоді не бракувало, тож залишився надавати допомогу у районній лікарні, і, як показує практика, тут він наразі потрібніший.
Аліна Дмитренко,
“Вісті”.
