Миколі Сідьку – 59 років, останні 17 з них працює водієм у Рублівському лісництві Полтавського лісового господарства. Має трьох дітей та сімох онуків.
Про його історію розповіли у Слобожанському лісовому офісі.
Коли розпочалася війна, 25 лютого 2022 року записався у місцеве ТРО, ставши до оборони рідного краю: за 50 кілометрів від Великої Рублівки знаходиться Охтирка на Сумщині, до якої підступав ворог. Тож роздумів не було – Микола Іванович разом з іншими односельцями та колегами пішли захищати країну.
Спочатку чоловік стояв на блокпостах, та коли атаку на Сумському напрямку було відбито, воїн-лісівник став до оборони Харківщини. Воював під Ізюмом, у Барвінковому.
Саме там, у самому пеклі, під постійними обстрілами із важкої артилерії, він був бойовим медиком – вивозив та рятував поранених бійців. Одного разу, пригадує захисник, вдалося витягли з під танка хлопця, який пролежав понад сорок хвилин, надали допомогу і врятували його, хоча вже ніхто не сподівався, що він виживе.
Після звільнення Ізюму, Микола Сідько був під Бахмутом. Боронив Курдюмівку.
Пробувши рік на фронті, військовий почав відчувати проблеми зі здоров’ям, тож довелося йти на лікування та реабілітацію, а згодом – демобілізуватися.
Після повернення додому, чоловік продовжив працювати у Рублівському лісництві. Там на нього чекали колеги та інші воїни-лісівники, які повернулися з війни. У перші дні повномасштабного вторгнення з цього лісництва пішло воювати 9 працівників на чолі з лісничим Павлом Корсуном. Нині 6 з них – демобілізовані, усі вони повернулися на робочі місця в лісництво.
Ми безмежно вдячні нашим колегам, які без роздумів стали на захист країни та продовжують обороняти державу, відвойовуючи кожен клаптик української землі.
