Маріал присвячений Дню Збройних Сил України та всім українським військовослужбовцям, які служать або раніше служили в українській армії.
За час війни на сході України вже нікого не здивуєш розповідями про участь жінок в Операції Об’єднаних сил. Але наголос в цій історії більше спирається на шлях до мрії жінки, яка не побоялася змінити власне життя, яка усвідомила, що гинуть тисячі людей, захищаючи свою Батьківщину й сама стала в ряди тих мужніх духом бійців, які стоять на обороні кордонів своєї країни.
Олена Олійник з с. Мачухи наразі служить в Збройних Силах України на Сході. До цього жінка була педагогом, більше семи років – директором галереї «Гама» в м. Київ та начальником відділу продажів автомобілів. Все це вона успішно поєднувала з громадською роботою – активно вела волонтерську діяльність, підтримувала соціально-малозахищених людей.
У 2019 році Олена вирішила йти служити в Збройні Сили України, і разом з підрозділом вже два роки служить в 95-тій окремій Десантно-штурмовій бригаді, а саме в Артилерійському дивізіоні, займає посаду командира відділення зв’язку взводу управління, і має звання молодший сержант. Тут Олена знайшла багато друзів, яких з повагою називає «моє улюблене Українське Військо».
«Я розуміла, що відповідаю за той час в якому живу й що залишу для нащадків після себе. По життю йду під гаслом допомагати іншим, вчитися новому, досягати поставлених цілей. Армія й перебування тут – це не данина моді, а реальна потреба часу. Адже світ зараз агресивний, він має зброю, якою треба вміти користуватися, щоб дати відсіч», – говорить Олена.
Її батьки дізналися про рішення служити в Збройних силах лише коли жінка вже підписала контракт. Олена хвилюється за своїх рідних не менше, аніж вони за неї й щиро дякує всім, хто є з нею в цей нелегкий, тернистий час, підтримує її й розуміє наскільки важливі для неї ці життєві кроки.
Жінка-військовослужбовець розповідає, що до служби спеціальної підготовки не мала й прийшла цивільною громадянкою. Але її бажання та прагнення бути в Десантно-штурмових військах було сильнішим. У 43 роки Олена закінчила 199 навчальний центр Десантно-штурмових військ, пройшла підготовку в двох навчальних центрах: 179-й навчальний центр військ зв’язку та 197-й центр підготовки сержантського складу «Десна».
«Це був складний період вивчення та опанування знань. Тяжко було й фізично, й морально, особливо, коли біжиш, а на тобі близько 30 кг броні: каска, берци, автомат, боєприпаси та вода».
«Вдячна долі, що потрапила саме в Артилерійський дивізіон, неймовірно від цього щаслива, – зізнається Олена. Тут адекватні, змотивовані на перемогу люди, які дійсно розуміють, що в цей час, в цю годину ми і тільки ми зобов’язані виконати завдання, які ставить перед нами життя, адже «ніхто крім нас».
Велику підтримку для військових надають волонтерські організації, які допомагають їм. Приміром, передають маскувальні сітки, мішки, дитячі малюнки, листи та іграшки. Вже більше 7 років, що триває війна, цивільні люди через волонтерів надають потрібну моральну й матеріальну підтримку.
Коли є вільний від служби та від проєктів час, Олена полюбляє вишивати, і вважає, що вишиванка личить тому, хто одягає її, знявши бронежилет.
Жінка сподівається, що все, що робить буде недарма і молоді покоління в майбутньому житимуть в мирі, зможуть зберегти свою ідентичність: культуру, мову, вишивку, кобзарський спів й смачну кухню.
За цей час багато свідомих українців спускається в окопи, і хтось стає тим соняшником, який загинув, хтось повертається додому, і є ще більше сімей, які чекають повернення своїх синів та доньок. Мир – найкраще що є на землі. Хто це розуміє, той за нього бореться, хто цінує свій рід, той стає на оборону. Саме такі люди й знаходяться там, в окопах.
«Святу справу ми робимо всі, хто знаходиться тут, і хто знаходиться вдома, хто будує і хто захищає, хто вирощує хліб, і хто оберігає його», – говорить Олена Олійник.
Фото з особистого архіву Олени ОЛІЙНИК.
