Немає більшого у світі горя, аніж ховати власних дітей та онуків… Страшна біда постукала у двері родини Кожем’яків із Терешківської громади – на війні з рашистами загинув 21-річний Андрій Романович Кожем’як – справжній Герой, який віддав своє молоде життя за світле майбутнє України.
Андрій Кожем’як народився 25 липня 2001 року у селі Зінці Полтавського району. Змалку батьки виховували хлопчика чесним та справедливим, вчили любити рідну Батьківщину, загартовували у ньому дух справжнього чоловіка – сильного та волелюбного.
Андрій здобув середню освіту у місцевій Терешківській школі. Хлопець гарно вчився, мав значні успіхи з різних предметів. Любив спорт, займався футболом, танцями. З юних літ відвідував військово-спортивний табір. Разом з батьком Романом та дідусем Віктором часто подорожували пішки, з рюкзаками, ночували в лісі. Тато привчав Андрійка бути витривалим та наполегливим, долати труднощі.
Ще в шкільні роки на свята Андрій часто одягав вишиванку, бо найбільше за все любив Україну та її народ. Хлопець багато читав, хотів достеменно знати історію своєї країни. Мав багато друзів, які його любили й поважали.
У 2014 році разом з батьком їздив у столицю, на Майдан. Будучи підлітком, Андрій тоді запитував у дідуся: «А що, як на нас кацапи нападуть? Хто за нас заступиться?».
«Він наче відчував ще тоді, що кляті москалі підуть війною на Україну. Я відповідав йому, що Великобританія допоможе, Америка, навіть не уявляючи, наскільки віщими були ті слова», – розповідає дідусь Андрія Віктор Васильович Кожем’як.
Закінчивши школу, Андрій вступив до Полтавського політехнічного коледжу, потім добровільно доєднався до лав Збройних Сил України. Війна застала його на службі, тому без зайвих роздумів, вірний військовій присязі, воїн став на захист України.
Незважаючи на юний вік, Андрій Кожем’як був командиром відділення, командиром машини другого взводу морської піхоти, другої роти 88 окремого батальйону Морської піхоти України військової частини А2613. Старші за віком підлеглі поважали свого молодого командира, адже він був дуже розумним, справедливим та людяним, таким, яким його виховали батьки.
Андрій Кожем’як воював у Маріуполі, Волновасі, під Херсоном, біля Авдіївки. Був безстрашним, відданим військовій справі та своїй державі.
Влітку 2022 року, перебуваючи у кількаденній відпустці, Андрій вступив до Полтавського юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. Першу сесію складав онлайн, з окопів. Мав амбітні плани на майбутнє, хотів після закінчення навчання працювати у правоохоронних органах. А також планував літом одружитися із коханою дівчиною Владою, а свою майбутню донечку назвати Софією… Та не судилося… Проклята війна забрала життя молодого бійця.
13 січня 2023 року у ході ведення бойових дій Андрій Кожем’як загинув від отриманих поранень, несумісних із життям, поблизу населеного пункту Красногорівка Донецької області. Батьки втратили сина, без брата залишилася 17-річна сестра Вікторія. І горе людське не зміряти ніякими мірилами, а ріки материнських сліз неможливо висушити…
21 січня Героя Андрія Романовича Кожем’яка відспівало духовенство у стінах Свято-Успенського кафедрального cобору. На колінах зустрічали полтавці свого Захисника, віддавши йому шану та молячись за упокій його світлої душі у Царстві Божім.
Живим коридором та квітами зустріли односельці Андрія у рідному селі Зінці. На похорон зійшлися сотні людей, щоб провести його в останню земну дорогу.
Голова Терешківської громади Віталій Турпітько зазначив:
«Уся наша громада в смутку. Гинуть кращі з кращих, генофонд нації. Не забуваймо, єдине, що ми зараз можемо зробити, це помолитися за душу Андрія та зробити все, щоб його мрії здійснилися – жити нашим нащадкам у вільній, заможній Україні».
Дідусь Андрія, голова Ради ветеранів Полтавського району, Віктор Васильович Кожем’як, виголошуючи прощальне слово, сказав:
«Ми проводжаємо в останню путь мого внука, героя Андрія, який віддав своє молоде життя за те, щоб ми жили і жила наша Україна. Мені дуже важко й гірко казати, але не лише Андрій, а дуже багато молодих хлопців стали на захист нашої Батьківщини і не пустили сюди лютого ворога, отих кацапських катів. Ми маємо можливість більш-менш спокійно жити. Над нами не свистять міни та снаряди. Це дякуючи отаким хлопцям, які платять власним життям. Я вас прошу, люди добрі, допомагайте армії, допомагайте, чим можете. Дорогі мої рідні! Мабуть немає у світі таких слів, якими можна вас заспокоїти у цю тяжку хвилину. Це страшне горе і ми повинні бути разом, щоб його пережити. Я дуже вдячний людям, які сьогодні стали на коліна і провели мого дорогого внука. Нехай тобі, любий Андрію, буде пухом рідна українська земля. Царство небесне тобі, слава і вічний спокій».
Поховали морського піхотинця Андрія Кожем’яка на Алеї Героїв у селі Зінці, серед високих сосон та ялин, де промайнуло його дитинство.
Юлія ШАБЛЯ.
Відеомонтаж Аліни ДМИТРЕНКО.
