ЦИМИ днями спливає два роки з того страшного дня, відколи росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Сотні днів та ночей наші захисники боронять рідну землю від ворожої навали. Водночас неоціненний вклад у перемогу України вносять волонтери й волонтерки, невтомні трудівники й трудівниці, які всі свої сили спрямовують на допомогу армії.
У Великорублівській сільській територіальній громаді з перших днів вторгнення кипить волонтерська робота, зокрема виготовляють маскувальну амуніцію. Завдяки згуртованості працівників Великорублівської сільської ради, освітніх навчальних закладів, жителів громади, закладів культури, фермерів, закупили матеріал, виготовили та передали захисникам на різні напрямки фронту 4330 метрів квадратних маскувальної сітки. На закупівлю матеріалів, підготування посилок, передач та потреби хлопців ЗСУ витратили 163 961 тис. гривень. Дякуючи волонтерам-координаторам Ірині Олексіївні Грінченко та Леонідові Михайловичу Білоконю, які згуртовують небайдужих людей Великорублівської громади, майже цілодобово займаються цією не простою та вкрай необхідною справою, вдається безперебійно постачати допомогу бійцям ЗСУ.
Роботу місцевих волонтерів у своїх віршах яскраво описала місцева поетеса й учасниця волонтерського руху в громаді Галина Момот. Поезія пані Галини передає емоції, переживання й прагнення до перемоги українського народу, надихає людей не опускати руки й далі докладати зусиль задля допомоги армії.
... Неначе павучихи у куточку... Плели жінки сітки, по мотузочку... ОднА напроти Одної сиділи... Тихенько між собою гомоніли. Кожного дня в'язали, без просвітку... По вузлику плели клітчасту сітку... Вплітаючи в квадратики молитву... Щоб легшою зробить на фронті битву. Щоб хлопцям захист сіткою створити... Від ока вражого щоб небо їм прикрити... Хоч трішечки полегшити роботу... Із тилу передать свою турботу. Не шкодували, ані рук, ні спини... Плели, немов для рідної дитини... Бо у окопі, там чужих немає... Ми ж матері... А кожна мати знає – Чужих дітей в окопі не існує... Матері серце кожного шкодує... За кожного благає щиро Бога... Щоб він живим вернувся до порога. Плели жінки... Над полотном схилялись.. Під час плетіння й плакали й сміялись... Підтримували словом перша другу... Не дозволяли падати у тугу. І якось разом легше всім ставало... Зболіле серце рідше шрамувало... Важкі думки лягали десь під ноги... А очі менше бачили вологи. Так і плетем... Квадратик за квадратом… Наш фронт ось тут... Не там, із автоматом... Плетем щодня... Щодня молимось Богу... Наближуючи нашу ПЕРЕМОГУ. "Вісті", за матеріалами Сектору культури, туризму та громадських комунікацій Великорублівської сільської ради
