Коли золотаве колосся пшениці дозріває до жнив на полях ТОВ «Тростянецький млин», мешканці полтавського села Малий Тростянець щоліта бачать, як пливе по ланах комбайн, яким керує директорка сільгосппідприємства, фермерка у четвертому поколінні, Жанна Мирошниченко. Є у жінки така традиція – особисто змолотити перше зерно, а вже потім передати агрегат у руки механізаторів, які працюють у неї на підприємстві.
Більше за всі куточки світу пані Жанна любить свою рідну землю, мальовничий Тростянець, у якому народилася й зростала. Вона каже, що пишається своїм працьовитим хліборобським родом, який з діда-прадіда сіяв та вирощував хліб. Предки Жанни Мирошниченко по татовій лінії, сім’я Негребецьких, служили при цариці Катерині та отримали земельний наділ, на якому невтомно працювали. Згодом купили деревину та збудували церкву у селі Дудкин Гай, на Новосанжарщині, яка збереглася до цього часу. З приходом радянської влади землю у Негребецьких відібрали, а всю родину розстріляли прямо коло церкви. Там вони й поховані. Прадід Жанни чудом залишився живим.
З теплою посмішкою пані Жанна згадує свою бабусю Галину, яка працювала у місцевому колгоспі, на теплицях, адже здавна Тростянець славився овочівництвом. Галина Іванівна була керівником овочевої бригади й організовувала виробничі процеси.
Я, мабуть, у бабусю вдалася, вона любила керувати й організовувати роботу, і я теж це люблю, – каже Жанна Мирошниченко.
Батько фермерки Микола Негребецький за професією був лісівником, але завжди мріяв працювати на себе, тому одним з перших в селі почав вирощувати й продавати розсаду овочів. Мама Валентина теж трудилася у цій стихії. Зрозуміло, що маленька Жанна, спостерігаючи за батьками, змалечку перейняла усі тонкощі цього ремесла.
Мені здається, що я народилася в теплицях, – посміхаючись, розповідає фермерка. – Але мені це подобається, це у мене в крові.
Продовживши справу батьків, пані Жанна трудилася в теплицях, вирощувала й продавала овочі. За чотири роки сім’я придбала житло у Малому Тростянці та автомобіль.
Коли ти ставиш перед собою мету, треба працювати. Не варто себе жаліти. Пожалієте, як досягнете цілі, – зауважує Жанна Миколаївна.
Так у праці минули роки, які, окрім матеріальних здобутків, подарували подружжю четверо діток – донечку Яну, синочків Рому, Дмитра та наймолодшого Мирончика. Спливав час, а сімейне життя не клеїлося. Пара розлучилася…
Суспільство любить засудити жінку. Чого люди ніколи нічого не кажуть, коли жінка нещаслива? Коли вона плаче!? Ви надаєте їй порад і сидите дивитеся свої серіали та чекаєте подачок від своїх чоловіків. Бути незалежною жінкою й триматися на плаву дуже важко, але потрібно. Після розлучення я не могла впасти «лицем в грязь». По натурі я – максималістка, прагну бути найкращою мамою, найкращою фермеркою, – говорить пані Жанна.
Попри сімейні негаразди, Жанна Мирошниченко не втратила життєвого орієнтиру, вистояла й досягла успіху. На той час у жінки залишилося лише кілька теплиць, частину забрав після розлучення чоловік. Потрібні були додаткові джерела доходів. Перше, що вона зробила – купила 62 куби кругляка деревини й розпиляла на пилорамі. Разом з друзями й найнятими робітниками збудували нові, вже свої, теплиці.
Упродовж трьох років вона виношувала мрію про свій «невеличкий колгосп». Так і сталося. Доля звела фермерку з її майбутнім бізнес-партнером, агрономом у третьому поколінні, В’ячеславом Здором. У 2015 році вони створили ТОВ «Тростянецький млин».
Чому така назва? – посміхається Жанна Миколаївна. – Бо що може бути краще за родючий край Тростянець?! А ще, моя стихія – повітря, вітер, тому й млин, який постійно крутиться.
Товариство має в обробітку 250 гектарів землі. 120 пайовиків довірили в оренду землячці Жанні Мирошниченко свої пайові частки. Фермерка дуже вдячна людям за довіру й приклала зусиль, щоб налагодити внутрішні ділові стосунки з пайовиками, як у сім’ї. Кожного намагаються підтримати й у радості, і в горі. Вітають на весілля, ювілеї, допомагають матеріально, якщо, не дай Боже, у родині орендарів стається лихо.
Ставши новим гравцем на полі агробізнесу, Жанна Миколаївна неабияк розлютила місцевих іменитих фермерів.
Мені говорили – ти зайшла на чужу територію. А я відповідала – я тут народилася! Слава Богу всі наші «баталії» минулися, – коментує фермерка.
ТОВ «Тростянецький млин» виповнилося вже сім років. На його полях вирощують пшеницю, кукурудзу, соняшник, раніше сіяли сою. Працівники отримують хорошу заробітну плату. Обов’язки чітко поділені між партнерами Жанною й В’ячеславом. У ділових стосунках між ними панує абсолютна довіра.
Тим часом у Жанниній родині підросли діти. Донька Яна тепер працює акушеркою у одному з полтавських пологових відділень. 14-річний Діма навчається у школі, найменший Мирон – розвиває артистичні здібності, співає, любить увагу та дівчат. А от 19-річний Роман повністю успадкував мамині гени. Пані Жанна мріяла, щоб син став військовим, й влаштувала його на навчання в один з військових ліцеїв, але Роман висловив бажання стати фермером. Робота горить у його руках. Для мами Жанни він тепер компаньйон та надійний помічник.
Важливо, коли людина займається тим, що любить найбільше, – говорить Жанна Мирошниченко. – Інколи мені кажуть, що у мене не жіноча робота. Дійсно, буває важко тягати плівку на теплиці, підкладати дрова, але мені це дуже подобається. Завжди, як я заходжу до теплиці, то вітаюся до моїх рослинок, бо вони живі…
Зараз Жанна Миколаївна утримує 21 теплицю площею приблизно пів гектара закритого ґрунту. Овочі вирощують у два цикли – ранній весняний та пізній осінній. Фермерка надає перевагу ранній капусті, огіркам, помідорам, інколи саджає перець.
24 лютого Жанна Мирошниченко знаходилася у друзів, під Києвом. Проснулися о 4:30 ранку від потужного вибуху, бо жили неподалік аеропорту. Спочатку думала, може хтось газ не перекрив, бо розмови про можливе вторгнення особливо всерйоз не сприймала, адже це суперечило здоровому глузду. Потім телефон почервонів від дзвінків. Телефонували діти, родичі, друзі – усі кричали, щоб скоріше поверталася, бо війна! Але на душі не було страху, каже пані Жанна, вона відчувала, що столицю не візьмуть. На доньчин заклик вирушати за кордон дала чітку відповідь: «Ми в тилу маємо робити все, що від нас залежить».
Повернувшись додому, Жанна Миколаївна почала активно діяти. Надала техніку для облаштування укріплень із бетонних плит. Особисто керувала процесом. Каже, що доводилося сваритися з місцевими людьми, які не хотіли давати блоки.
Чи у вас совість є? Питала я їх. Ви у радянський час накрали цих блоків, а тепер ще й не даєте на благе діло? Казала я односельцям, – розповідає Жанна Миколаївна.
Із 2 березня у дім Мирошниченків почали з’їжджатися ті, хто рятувалися від війни. Фермерка навіть не знає, звідки вони брали її координати й номер телефону. Проте для всіх людей жінка гостинно відчиняла двері навіть серед ночі. На блокпості людей пропускали, бо знали, що їдуть до Мирошниченків. Жанна старалася дати людям гарячу їжу, напої, свіжу постіль та забезпечити тишу в домі, щоб вони відпочили. Її будинок став тимчасовим прихистком для переселенців із Запоріжжя, Маріуполя, Харкова, Дергачів, Ізюма, Сум та інших міст. Одні ночували і їхали далі, інші потребували житла. Тому пані Жанна розселяла їх до родичів, знайомих, навіть довелося відкривати покинуті на селі хати. Деякі родини живуть у Малому Тростянці до цього часу та стали для неї добрими друзями. Навесні допомагали працювати у теплицях, саджати овочі, деякі навіть віддали своє, врятоване від рашистів, насіння для посіву, бо там, на колись мирній Україні, вони теж займалися овочівництвом.
Я вдячна Богу, що він дає мені можливість допомагати людям, – зазначає Жанна Мирошниченко, – і якщо ти живеш із ним у серці, то обов’язково усе буде добре. А ще – бережіть себе і любіть Україну! Це слоган нашого підприємства і мій девіз по життю.
Юлія ШАБЛЯ.
Світлини авторки та з особистого архіву Жанни Мирошниченко.
(Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським пресклубом у партнерстві з Гендерним центром Волині).
