Полтавська волонтерка Ірина Каптур із перших днів війни на Сході України очолила чи не найскладнішу нішу – допомоги військовим. Для неї завжди в пріоритеті – речі, які рятують життя: медична допомога, транспорт й оптика. Свою справу продовжує й нині, щоправда, тепер – у пришвидшеному темпі.
Зважаючи на те, що волонтерська діяльність у тих великих масштабах, яких вимагає сьогодення, займає чи не весь час жінки, вона продовжує реалізовуватися й у професії.
Все життя пані Ірина проживала у Полтаві, де закінчила Полтавську спеціалізовану школу №3, здобула медичну кваліфікацію, а нині успішно поєднує професійну діяльність з волонтерською. За її плечима – великий багаж досвіду та знань, а побудувати медичну кар’єру допомогли наполегливість та старанність жінки.
«Всі мої буденні справи – це хобі, а волонтерство – для мене все. Всі мої думки завжди про воїнів, про їхні потреби та шляхи реалізації їх запитів», – поділилась волонтерка.
За рік до того, пригадує Ірина Каптур, і почався відлік її волонтерської роботи. Спершу країною прокотилися криваві події Євромайдану, які супроводжувались десятками поранених, для них лікарка приносила медикаменти, які направлялися на Київ. Пізніше, коли відбулися збройні напади сепаратистів на прикордонний загін у Луганській області, чоловік волонтерки здійснював перші кроки допомоги бійцям, особисто їздив на передову, привозив туди гуманітарні вантажі. За кілька місяців й сама Ірина Каптур почала всебічно опікуватися військовими. Так відбулися перші поїздки на схід України, де з колегами-стоматологами медикиня лікувала бійців та місцевих жителів, забезпечувала воїнів теплим одягом та амуніцією.
«Годі перелічити, скільки поїздок, насправді, відбулося за цей довгий період. З початку 2014 року до українських захисників ми їздили щомісяця, привозили бронежилети, шоломи, тепловізори. Починаючи з 2019 року кількість поїздок скоротилася, але поставки ліків, автівок, будівельних матеріалів для бліндажів від того не зменшились. Тепер от знову їздимо…», – каже волонтерка.
На той момент пані Ірину відвідували думки й про те, що її знання можуть стати в нагоді, що могла б надавати допомогу та рятувати життя поранених, адже мала військове звання капітана медичної служби. Однак вчасно зрозуміла, що кожен і кожна має бути на своєму місці, її – в тилу.
Із початку лютого Ірина Каптур належала до тієї частини суспільства, яка усвідомлювала й реально сприймала ризики початку великої війни росії проти України. Тому обертів не збавляла ні на мить. У перші дні повномасштабного вторгнення телефони волонтерки розривалися від різноманітних запитів військових. Найбільше надійшло про медичне забезпечення.
«Ми скупили всі найнеобхідніші медикаменти в аптеках Полтави, – поділилась лікарка. – 26 лютого зібрані вантажі з ліків та медичного обладнання особисто відвезла в Харків. Ще через два дні привезли й дефіцитні компоненти крові для поранених».
Чоловік волонтерки Володимир Каптур власноруч ремонтує й транспортує автівки для військових, що захищають землю у «гарячих» регіонах країни. Через це, зізнається пані Ірина, стає боляче, коли росіяни обстрілюють та знищують їхні старання у вигляді машин і дронів, які дісталися спільною тяжкою працею усього українського народу.
Із десятків щоденних запитів українських захисників Ірина Каптур навчилася вирізняти нагальні, інші – опрацьовувати згодом.
«Якщо мені телефонує боєць, я відразу запитую, з якої він бригади або, де розташовані їхні позиції. Так я розумію, як швидко зможу закрити їхні потреби. Тут основний пріоритет – кому важче. Я не допомагаю бійцям, які не знаходяться на передовій та в місцевій поліції, адже в них не настільки нагальні потреби, як, наприклад, у бійців на миколаївському напрямку. Так було ще з 2014 року», – зазначає пані Ірина.
Нині найбільше допомоги команда волонтерки відправила у фронтові зони Херсонської, Миколаївської, Харківської, Донецької та Сумської областей. Ірина Каптур наголошує, що таких результатів досягли саме завдяки людям, які жертвують чималі кошти та ресурси нашим воїнам. Там вони одягнені, ситі та мають необхідне обладнання.
Накопичила Ірина Каптур за тривалий час волонтерства й власну базу благодійників та небайдужих громадян, які завжди відгукуються на людський біль.
«Серед своїх пацієнтів маю багато однодумців, які допомагають, чим можуть. Зазвичай по допомогу звертаюся до людей через соцмережі, але банківські реквізити не вказую. Роблю так, бо старші люди часто переказують свої останні кошти, а самі залишаються без копійки. Від цього на серці неспокійно», – ділиться волонтерка.
Допомога військовим веде за собою ряд наслідків, які витримати можуть не всі. Першим і головним викликом для себе волонтерка називає смерть знайомих, друзів, близьких людей на фронті.
«Складно, коли з твого життя зникають найдорожчі люди. Це біль, який не передати словами. Тому я не часто даю волю своїм почуттям, занадто боляче їх переживати. Але я не маю права здатися й зупинитися. Так я підведу наших хлопців та дівчат», – зізналась волонтерка.
Нині життя кожного/кожної українця/українки наповнене страхом та тривогою. Не виняток і сама пані Ірина. «І це нормально. Всі ми люди. Я вважаю, що це звичайна захисна реакція людини. Кожна поїздка по-своєму тяжко дається. Страшно опинитися не в тому місці і не в той час. Одного разу так вже сталося, коли 2015-го «наші» тримали міст через Сіверський Донець, а я саме туди їхала. Довелося провести чотири години під обстрілами».
Та попри всі ризики, пані Ірина впевнено продовжує допомагати захисникам і захисницям, бо знає, що вона їм потрібна.
Весь той обсяг роботи, пояснює Ірина Каптур, не витримала б без допомоги своєї команди – щирих та відданих своїй справі волонтерів і волонтерок.
Пані Ірина – мізки й серце цього механізму, вона вибудовує логістику. Здійснювати закупівлю товарів, збір речей бійцям зголосилися волонтерки Наталія Левченко, Лілія Путря, Катерина Задворна, Євгенія Костенко, Тетяна Таран, Вікторія Сергієнко; доставляють продукцію до кінцевої точки водії Генадій Левченко, Роман Романенко, Костянтин Бєлов, Олександр Лопатюк, Петро Папирний та Володимир Каптур. Останні два – займаються безпосереднім ремонтом автівок й прискіпливо перевіряють їхню справність перед транспортуванням. До цього переліку приєднуються й інші полтавці, які роками працюють задля перемоги українського народу.
За свій значний внесок у розвиток волонтерського руху на Полтавщині та сприяння Збройним Силам України Ірина Каптур 2018 року стала лауреаткою премії Полтавської обласної ради імені Юрія Горліса-Горського у номінації «Волонтерська діяльність».
Вона продовжує волонтерити, підтримувати військових та не забувати про проблеми інших соціально незахищених верств суспільства – дітей та тварин.
Аліна ДМИТРЕНКО,
«Вісті».
Світлини з особистого архіву Ірини Каптур.
(Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським пресклубом у партнерстві з Гендерним центром Волині).
