Алла Тітаренко з Чорбівки більше півроку шиє одяг для українських захисників. Вона, як і увесь народ, через війну відчула неабияку згуртованість, відважність й силу в собі та впевнено зайняла свою волонтерську нішу допомоги бійцям. У своїй майстерні (невеличкій кімнаті прямісінько в будинку, де мешкає велика родина Тітаренків), пані Алла й облаштувала швейний цех, у якому вже пошито тисячі речей для солдат.
Пошиттям одягу військовим жінка зайнялася відносно недавно, до цього ж – у затишку та турботі виховувала троє рідних та 11 позбавлених материнської ласки дітей. Втім, війна змусила кожного змінити вектор діяльності, встигати піклуватися про рідних й водночас пам’ятати завдяки кому більшість територій країни вільна, а окуповані – знову стають українськими.
Мати пані Алли все життя займалася шиттям текстильних виробів й намагалася навчати цій справі й доньку. Для жінки ж швейна справа завжди здавалася занадто педантичною, а мати в якості вчительки – вимогливою. Тож професійно жінка ніколи не хотіла шити, до одного дня.
«Кілька років тому в нашому селі відкривався цех швейної справи, куди набирали майстринь. Певні знання я мала, а от бажання, щоб це була моя професія – ніколи. Втім, спробувати варто було й пів року я пропрацювала там. Від роботи я отримала не лише досвід, а й техніку, яку мій чоловік радо зголосився викупити у директора після закриття цеху», – ділиться Алла Тітаренко.
Це дало поштовх жінці шити постільну білизну на замовлення, а під час війни – направити свої знання й допомагати своєю справою військовим.
«Все почалося з телефонного дзвінка на початку літа, – згадує жінка. – У розмові зі знайомою-волонтеркою я дізналася, що вона за короткий час має встигнути зшити чималу кількість екземплярів білизни для військових. Проте їй вкрай не вистачало «рук» та й необхідної тканини не було».
Жінка за кілька годин виготовила тижневу норму й зрозуміла, що може таким чином підтримувати бійців, висловити вдячність не тільки словами, а й ділом.
Із власних залишків тканини пані Алла пошила постільну білизну, й на початку війни віддала переселенцям, які переїхали до їхньої громади. Тому запас було вичерпано. За матерією ж вирішила звернутися до своїх односельців через соцмережі. І вже наступного дня, й ще кілька наступних днів, матеріалів для шиття було вдосталь – небайдужі земляки ділилися залишками, одягом, який підходив для повторного використання.
«Любі друзі! Минуло 18 днів відтоді як отримали величезну посилку з тканинами. За цей час нами пошито багато всього такого потрібного для наших хлопців. Дякую всім, хто допомогав роботою, грошима, підтримкою. Хлопці дуже вдячні, і передали нам з вами ось такий подарунок», – написала у своєму Фейсбуку пані Алла, додавши фото українського прапора, підписаного вдячними захисниками.
Але поодинці справитися з великим обсягом роботи і чим швидше – для жінки й матері багатодітної сім’ї це була непосильна робота. Тепер «руки» знадобилися й самій Аллі.
Одну з кімнат будинку Тітаренків подружжя облаштувало під домашній швейний цех, де щодня шиють одяг для військових. Для зручної роботи волонтерок там стоять п’ять побутових швейних машин та один оверлок (ред. пристрій, призначений для обрізки та обробки краю швейного виробу).
Працюють за технікою, крім пані Алли, ще чотири майстрині: переселенка з Слов’янська Наталія Дєвочкіна, яка з перших днів повномасштабного вторгнення була «правою рукою» господині будинку, рідна сестра жінки Наталія Бублій, Наталія Костенко та Любов Манківська. Допомагала матері й старша донька подружжя.
Виготовляють жінки переважно одяг та натільну білизну виключно для чоловіків, проте мають замовлення й на малі розміри одягу, тож не виключення, що можуть використовуватися й для жінок, яких в українській армії чимало.
За сім місяців наполегливої праці швейна рота зшила 2,5 тисячі трусів, 170 одиниць термобілизни, 290 футболок, 340 балаклав, 420 бафів та 320 пар шкарпеток. Наразі шиють теплі зимові речі й займаються вдосконаленням виготовлених маскувальних халатів, щоб наші захисники залишатись непоміченими для ворога на засніжених позиціях. Військовий костюм шляхом спроб і помилок вирішили робити з камуфльованого поліестеру, якого закупили 216 метрів.
Як розповідають самі волонтерки, їхня робота була б більш злагодженою, а результат – швидким, якби не перебої з електроенергією через масовані атаки сусіда-терориста.
«Багато часу витрачається на очікування світла. Даром він звичайно не проходить, втім завжди думаєш, скільки б усього встигла зшити…», – бідкається жінка.
Готові речі відправляють через місцевих волонтерів (Марину Сідаш, Юлію й Григорія Журавлів, Олену Пастернак-Пронженко й Тетяну Вільхову), з якими мають напрацьовані контакти чи надсилають людям, які оплачують матеріали на потрібну партію одягу. Волонтери Білицької ТГ, що допомагають українській армії не один рік, знають потреби армійців та людей, що радо відгукнуться й підтримають ділом, як Алла Тітаренко.
Важливим для безперервності процесу пошиття й доставки одягу до військових є й фінансування.
Крім земляків, мешканців Полтавщини, тканину для одягу нашим захисникам, збирають всією Україною. Жителі інших областей швидко реагують на заклики волонтерів Білицької громади та пані Алли, допомагають матеріалами та коштами на придбання тканини та фурнітури. Така згуртованість й відкритість «окриляє» жінок, які великими партіями направляють одяг та білизну на передову.
«Наші люди неймовірні. Коли я вперше попрохала людей на своїй сторінці у Фейсбук про фінансову допомогу – зранку отримала купу повідомлень про перерахування на мою картку коштів. За одну ніч люди зібрали 14 тисяч гривень», – додає пані Алла.
Фінансова підтримка волонтерок залишається актуальною завжди. Тому ті, хто бажає долучитися до збору коштів на якісні матеріали для пошиття речей нашим захисникам – можуть переказати їх на картку: 4149 6293 5551 8390 Алла Тітаренко.
Аліна Дмитренко.
Фото з архіву Алли Тітаренко та “Вістей”.
