Кілька років ми чули про унікальну жінку із села Микільське, яка викладала землякам печі, груби, плити, каміни, барбекю. Не вірилося, що жінка може робити такі опалювальні системи, хоча похвалу чули від багатьох. Так хотілося з нею познайомитися…Не вірилося, що жінка може творити такі чудеса.
Та мені пощастило – донька привела її до нашої оселі. Галина виявилася дуже розумною та красивою жінкою, з гарним обличчям та поставою. Ми були у такому захопленні!
О, де знайти слова? – хочеться сказати про цю особистість. Важко писати. Тож, до речі, співчуваю й захоплююся журналістами, які кожного разу знаходять красиві слова заслуженим людям.
Завжди думалося про неоціненну працю медиків, а за таку працю, та ще й жіночу, і не уявляла. Галина Іванівна Грабовська народилася у багатодітній родині. Дітей у сім’ї було п’ятеро: двоє дочок і троє синів. Вона була четвертою дитиною в родині. Тато, учасник війни, помер, коли Галі не було ще й трьох рочків. Дітей ростила мама, яка до школи не ходила, але багато читала.
Галя в п’ятнадцять з половиною років виклала грубу сусіду, бо він турбувався, що холодно в хаті і нікому зробити піч. Двері у селі тоді не закривалися, сусід пішов на роботу, а Галя з дівочою завзятістю взялася класти грубу. Сусід, повернувшись із роботи, побачив збудовану грубу. Його здивуванню й захопленню не було меж. Все село шуміло. І відтоді з’явилося багато охочих замовляти печі. З того часу Галина Грабовська, читаючи літературу, самостійно створювала джерела тепла.
Після закінчення семи класів подала документи до профтехучилища на художника-оформлювача, бо дуже гарно малювала. Галина Іванівна так любила своє рідне село Микільське, що не уявляла, як вона ночуватиме в місті, не вдома, п’ять днів поспіль – і забрала документи. Хотіла продовжити навчання в школі, але потім вирішила піти працювати. У неповні шістнадцять років попросилася у ремонтну будівельну залізничну організацію, де за один день показала своє вміння і її відразу зарахували ученицею муляра. Потім присвоїли третій розряд муляра-штукатура. У дружному колективі Галина Іванівна працювала шість років.
Згодом Галину Грабовську запросили на роботу на залізницю у Полтаві, де вона працювала близько 32 років на різних посадах, зокрема й керівних. У вільний від основної роботи час займалася самоосвітою, вдосконалювала вміння викладати груби, печі, каміни, бо це було її улюбленою справою. У той час Галина також будувала собі власноруч будинок 10 на 11 метрів. Усе робила сама, крім даху, допомогли брати й племінники. Сама ж уміє і варити, і пиляти, і кувати, і стругати.
Паралельно жінка тримала домашню худобу – свиней, курей, гусей, кіз. Саджала й город. Маючи за плечима більше 50 років стажу роботи й багато добра, зробленого для людей, хотілося трішки й відпочити. Але в ці нелегкі і непередбачувані часи люди знову звертаються за допомогою, просять збудувати додаткові джерела тепла. Тим більше, що в окрузі немає подібних спеціалістів. Ото й ідуть до Галини за допомогою. Так і хочеться сказати: «Ох, яка жінка! Ох, яка унікальна особистість!».
Олеся Іванівна КАЛІНІЧУК, мешканка Терешківської ТГ, депутатка сільської та районної ради минулих скликань.
Наші жінки у всіх професіях майстрині, дай Боже їй здоров’я!!!